Ціна правди

Невелика кав'ярня якраз завершувала свою роботу. Молода жінка вперто намагалася дописати статтю про роботу державних установ в цьому маленькому місті на Львівщині. 

За вікном панувала темрява. Нічне небо було вкрите зорями. Людей на вулицях майже не лишилося. Всі квапилися додому до рідних. Тільки вона не мала бажання вертатися в порожню квартиру. Звали її Марина Гливків. Ось вже три місяці вона працювала позаштатним корреспондентом газети,, Вісник правди ''. Робота бувала складною і при цьому добре оплачуваною. 

Раптом двері до кав'ярні відчинилися і всередину зайшов високий темноволосий чоловік. На вигляд йому було близько 40. Він уважно роздивився навколо і побачивши Марину підійшов до її столика. 

-- Доброго вечера,- озвався чоловік. - Чи можна біля вас присісти? 

Жінка зміряла його поглядом і мовчки кивнула. Її спиною пробіг холодок. Щось в цьому незнайомцеві насторожувало. Мовчання затягувалось. Не витримавши напруги вона поцікавилася:

-- Чому ви вирішили сісти біля мене? В залі повно вільних столиків. 

Чоловік трохи помовчав і тихо промовив:

-- Бо ви пишете правду. Для мене це дуже важливо. 

-- Чому? - не заспокоювалася жінка з тривогою поглядаючи за вікно. Їй ніколи не подобалося ніч. 

-- Бо тут вже давно треба було навести порядок. - мовив той, не випускаючи її з поля зору.- Маю на увазі це місто. 

,,Хто він такий?"- промайнула в її голові думка. 

Чоловік неуважно розглядав інтер'єр закладу- декілька столиків, вкриті білими скатертинами, дешеві картини на стінах і каса самообслуговування. 

Жінка знову відчула страх. Щось в ньому було їй знайомим, тільки не могла збагнути що саме. Її руки спітніли, а серце сильніше билося в грудях. 

-- Отже, Марино, - почав він - чи прагнете відновити справедливість? 

Марина відчула, як холодок пройшов по спині. Серце все ще калатало, а думки плутались, але в очах чоловіка вона прочитала те, чого сама довго шукала: рішучість і правду. 

--Так, — тихо промовила вона, і в її голосі прозвучала несподівана впевненість. — Я прагну відновити справедливість.

Чоловік кивнув, і його погляд неначе затягнув кімнату у тишу. Потім він підвівся, не відриваючи очей від Марини. 

--Добре, — сказав він. — Тоді настав час. 

Він вийшов у ніч, залишивши по собі відчуття невидимої присутності — тіні, яка не зникне. Марина довго сиділа, слухаючи своє прискорене дихання і тихий шелест нічного міста за вікном. Вона зрозуміла: шлях до правди не буде легким, але тепер вона не самотня. І навіть у темряві є світло, яке вказує напрямок. 

Наступного дня в тій газеті з'явилася стаття, яка стала поштовхом до тривалого розслідування, яке увінчалося успіхом. Марина стала знаменитою. 

Одного разу гуглячи нову інформацію вона натрапила на фото чоловіка. Її серце здавалось пропустило удар. Це був він - незнайомець з кав'ярні. 

Навіть через екран вона відчула його присутність — ту саму невидиму тінь, що колись тихо спостерігала за нею серед нічного міста. Минуле, яке здавалося закінченим, знову постало перед нею, нагадуючи, що правда завжди має свого спостерігача. 

Марина глибоко вдихнула. Її шлях до справедливості був лише початком. І хтось із тіні стежив далі.