Глава 15: «Правила — це тільки слова»

На світанку в двері кімнати постукали. Рута перевернулася на інший бік, але не показала, що прокинулася.  

Я відчинила двері директорові та двом поліцейським.  

— Пройдімо до мого кабінету. Поговоримо там.  

Це всі слова, що пролунали до мене. Швидко зібравшись, я пішла за ними. 

Корпус всередині ніс неприємний запах горілого. Кабінет директора не згорів, адже знаходився далеко від Шкільної ради. Мене посадили на стілець. Пан Валер'ян також, а двоє поліцейських стояли з боку від мене. Спершу вони запитали мене мої особисті дані, а потім почали допит. 

— Звідки ти знаєш про Соломію Бурій? — запитав один поліцейський, інший дістав записник з кишені.  

— Я бачила її. — це не було брехнею. Кожен день бачу себе в дзеркалі. — Під час пожежі.  

— Розкажіть в подробицях про вчорашній вечір.  

— Хлопці запізнювалися, а я пішла їх шукати. Поки думала, де вони можуть бути, продзвеніла сирена. Не придумавши нічого кращого, ніж те, що в них якісь проблеми, я ризикнула та побігла до Шкільної Ради.  

Я зробила павзу, адже поліцейський не встигав за моїми словами.  

— Ти самостійно наразила себе на небезпеку. Я віднімаю десять балів.  

— Пане директоре, я хотіла допомогти друзям.  

— Ще мінус три бали за відсутність розуму: вони сильніші за тебе. Ти стала б для них баластом, а не героєм.  

Мене вже не цікавили бали, тому проігнорувала це. 

— Що було далі? — продовжив розпитувати поліцейський.  

— Я піднялася та зрозуміла, що стою посеред чорного диму. Вмить переді мною вилітає чорна тінь з вогню. Далі я втратила свідомість, зачепивши тінь рукою.  

— Як ви зрозуміли, що це саме Соломія Бурій?  

— Вона сама назвалась. Вона дочекалася поки я прийду до тями, потім, сказавши своє ім'я, зникла.  

Всі мовчали. Директор про щось замислився, копи записували мої свідчення. 

— Ти знаєш хто така Соломія Бурій?  

Я мимоволі поглянула на картину поруч.  

— Авжеж, ця легенда ходить школою. Дівчина, що зникла з цього корпусу.  

— Ти пам'ятаєш як вона виглядала?  

— Я бачила тільки очі. Все інше було прикрите.  

Питання поліцейських закінчилися, і мене відпустили назад.  

Рута вже не спала та, побачивши мене, одразу налетіла з питаннями. Я розповіла їй те саме, що й поліцейським.  

Підписавши свою заявку до шоу Романа як «Вогняний фокус з перевтіленням», я відправила її на електронний лист його компанії. Там був лише моє ім'я та номер телефону.  

Таке шоу було новинкою для новинного телеканалу. Шоу, в якому актори-початківці грають сцени з реальних подій, потім намагаються розплутати справу.  

Поки я чекала відповіді на мою заявку, на телефон прийшло повідомлення від Леся: «Зустрінемось?».  

Завжди порожня майстерня сьогодні була заповнена людьми. Побачивши серед них Леся, я похмуро покликала його до себе. Він стояв посеред класу.  

— Вітаю всіх учасників Шкільної Ради, сьогодні в нас особливий день. До нашої компанії приєднається нова членкиня. — його погляд зупинився на мені. 

Навколо вчинився галас. Всі не забули про вчорашній випадок.  

«Маючи такого батька, вона дійсно може робити будь-що», — такі думки лунали в їхніх головах. Вони не намагалися приховати своє невдоволення. 

Я досі стояла неподалік дверей. До мене підійшов Дам'ян.  

— Що за чортівня? — тихо запитала я.  

— Це те, чого ти хотіла.  

Мені не було що відповісти на це.  

— Натомість зруйнуй цю школу. — він прошепотів мені на вухо перед тим, як гучно заплескав в долоні.  

Всі інші учасники без щирості зробили теж саме. Після чого один з них запитав:  

— Але ми не можемо взяти нових учасників посеред року. Місць більше немає. Когось виженуть?  

Якщо це зробити, всі інші будуть ненавидіти мене.  

— Навіщо це робити? Нехай вона просто доєднається.  

Ці слова викликали великий ажіотаж. Хлопець, що перший запитав продовжив:  

— Це проти правил.  

— Не думайте про це. Правила — це всього на всього слова на папері.  

Після виступу Леся майстерня занурилася в тишу. Неподалік від мене стояв Дам'ян, тому я змогла почути смішок виданий ним. Його очі сяяли. Здається, вчора відбулося щось значніше за підпал.  

Згодом зустріч закінчилася. Коли учні проходили повз мене — кидали зневажливі та ненависні погляди. Тільки одна людина виглядала тривожною. Назарій.  

— Вітаю, скоро від цієї школи не залишиться нічого.  

— Зміни — це початок, а не кінець.  

Захитавши головою, він зник посеред натовпу. Що це з ним?  

— Що за безлад?  

— Ми просто виконали твоє бажання.  

— Що трапилося?  

— Він почав грати брудно.  

Ми всі стояли в колі близько одне до одного.  

— Що ж такого він зробив, аби ви почали так метушитися?  

— Відкрив військову справу на мою матір. — грубо відповів Лесь.  

— Зіпсував важливий договір мого батька. — продовжив Дам'ян.  

Роман був тут через цю справу? Можливо.  

— Зрозуміла. Він дійсно вас тільки попередив. Все ще добре закінчилося.  

Я казала ці слова так щиро, немов впевнена в них на сто відсотків. Це промовила не я, а його справжня дочка.  

— Тепер ви хочете об'єднати зусилля? Навіщо вам це? Просто тихо проведіть цей рік.  

— Все не так просто. Частково наше майбутнє вже залежить від нього.  

— Тоді, що ви робитимете? 

— Зруйнуємо його репутацію, ще краще посадимо.  

Я розслабилася, почувши їх. Стілець, на який я сіла мить назад, став невеличким троном. Я не маю до них довіри, але це не заважає мені скористатися їхньою ситуацією. 

— З першим пунктом не важко впоратися.   

Вони переглянулися та сіли, повторюючи за мною.  

— Є те, що я хочу. Невеличке прохання.  

Можна було б попросити номер Романа, проте скоро я сама його отримаю, архів вже купка попелу, а ось інформація — потрібна річ.