Глава 14: «Дружній вогонь»

Вони відсутні поміж студентів, отже, Лесь та Дам'ян з директором.  

Я вирішила повернутися назад до гримерки, але не зробила цього кроку. Що може бути таким нагальним, що важливіше за їхні плани? Те, що несе їм небезпеку. 

Вмить задзвонила сирена.  

Учні навколо здивовано перепитували в одне одного, що робити. Не чекаючи, я побігла до сходів. Поки всі бігли вниз, моє тіло підіймалося до офісу Шкільної Ради.  

Чорна хмара пливла по коридору, розширюючись.  

— До біса все.  

Я прикривши ніс горловиною сукні, продовжила йти. Інтуїція вела мене до місця призначення. Ризик померти тут був вищим, ніж можливість увійти до архіву, проте думки повернутись не виникало. 

Моя втома від кожного дня в тривозі та підозрі вела мене далі. До спокою. Тканина сукні не допомагала. 

Ще один поворот у темряві та помаранчеве полум'я з'явилося перед моїми очима. Тут було жарко, немов у пеклі. Двері офісу були відчинені, а всередині була стіна з вогню. 

— Дідько.  

Вмить дихання стало важким, а картинка перед очима почала плисти. Я похитнулася. 

Тоді з вогню з'явилася чорна тінь, вона повільно вийшла з вогню, немов диявол.  Тінь вийшла з вогню та на мить зупинилася.  

— Ти? — здивований чоловічий голос звернувся до мене.  

*** 

Перед ним стояло його минуле. Світловолоса дівчина в шкільній формі невдоволено дивилася на нього.  

«Той покидьок продав мені зіпсований костюм?» — подумав він.  

Чоловік поспішив до виходу. Все йшло за планом, доки галюцинація не закашляла та схопила його за руку.  

*** 

Я більше не могла протистояти сонливості. Заплющивши очі, я схопилася за рукав чоловіка в чорному.  

Не знаю, як він вивів мене на заднє подвір'я ліцею, але, розплющивши очі, я вже спиралася об сталеві двері підвалу. Прохолодний вітер допоміг отямитися. 

— Хто ти? — запитав чоловік. 

— Хто задає такі питання людині, що тільки що прийшла до тями? 

Я досі не могла заспокоїтись від свого божевільного вчинку. Навіщо я йшла ближче до вогню? Чи може бути таке, що характер тієї Соломії впливає на мене?  

Я холодно поглянула на свого рятівника. Те, кого я там побачила, змусило змінити свій вираз.  

Весь в чорному переді мною стояв дорослий друг, з яким я не була близька, — Роман.  

— Я. 

Він досі на довгі питання відповідає одним словом.  

— Пане, ви злочинець. Тоді чому ви не поспішаєте втекти з місця злочину, а сидите тут поруч зі мною?   

Він мій підозрюваний, проте чому, побачивши його, я відчула радість від зустрічі? 

— Хм. Хотів дещо перевірити.  

— Пане, чому ви це зробили? — це те питання, яке з'явилося одразу після здивування.  

— Не твоя справа. Хто твої батьки?  

— Не ваша справа.  

Роман хотів сказати ще щось, проте гучні голоси наближалися сюди. Він міг тільки зітхнути.  

— Пане, чекайте від мене заявки на участь в новому шоу. Я знаю вас, тому дуже хочу продемонструвати свої акторські здібності.  

Його обличчя потемніло. Згодом він зник за парканом, в лісі. Швидко після цього мене знайшли класний керівник разом з Лесем й Дам'яном.  

— Чому ти тут? — серйозно прозвучав Лесь, навіть не давши розпочати вчителю.  

— Перед виступом я вирішила подихати свіжим повітрям і заснула. Невже я пропустила наш виступ? — вставши зі сходів, я панічно галасувала.  

— Ти заснула в легкій сукні посеред такого холоду?   

Дам'ян швидко розтрощив мої слова та зупинив мій крик.  

— Я його не боюся.  

— Тобто ти заснула в білій сукні на цих сходах?  

Пустивши погляд на сукню, я скривилася. Дим забруднив білу тканину.  

— Це ти ще не бачила своє обличчя.  

Моя рука несвідомо торкнулася щоки. Чорна речовина залишилася на ній. — Добре, ми знайшли тебе. Ходімо спершу зігрієшся, а потім ти все розкажеш.  — нарешті доброзичливо заговорив вчитель.  

Цей молодий учитель не мав жодної влади тут. Два лідери Шкільної Ради мали її забагато. Всі вони йшли попереду.  

Чи підозрюють вони мене? В минулому Соломія спалила всю галерею в день виставки. Ідеальний збіг.  

Я не можу сказати ім'я справжнього злочинця, поки не дізнаюся його причину. Роман зараз має власний новинний канал. Інвестором був його батько, тому він займається незалежними розслідуваннями. Невже щось привело його сюди?  

Пожежа досі тривала. Всі учні стояли та спостерігали. Нас помітили одразу, коли ми вийшли на відкриту місцевість.  

— Що ти там робила? — грубо запитав мене мій теперішній батько. 

Звідки він тут? Тепер зрозуміло чим були зайняті Дам'ян з Лесем. Я поглянула на них, та швидко відвела погляд.  

— Спробуй вгадати, тато.  

Я вирішила грати роль його дочки, тому поки не буду відкидати свою провину та захищати себе. Побути в ролі іншої людини іноді потрібно, аби зрозуміти її. Все, що я чула про неї було лише поганим.  

Згадавши про камери, я перестала хвилюватися. Вони зафіксували все. І моє алібі також.  

Рука мого батька сіпнулася.  

— Так важко зробити те, що я тебе просив? — він виглядав розлюченим. 

Я тільки хмикнула, не відповідаючи йому.  

— Де тут ковдри? — запитала я в Дам'яна, що стояв неподалік. — Я змерзла, тому вирішила зігрітись.  

Я казала ці слова та спостерігала за вогнем, який так важко гасили пожежники. Для багатьох ця картина була підтвердженням моєї причетності.  

Дам'ян вказав на автівку пожежників, біля якої стояв директор.  

— Пане, я знаю винуватця.  

Пан Валер'ян подав мені ковдру. Не здивований моїми словами, він залишився спокійним.  

— Хто ж він?  

— Це не він, а вона. — мій голос лунав у тиші. — Соломія Бурій.     

В цю мить Валер'ян більше не міг стриматися, його обличчя показувало страх. Я назвала своє справжнє ім'я. Тиша стала до біса моторошною.