Глава 7: «Мінус чотири зі ста»

Кожному учневі почепили на ноги обважнювачі та сказали бігти вісім кіл. На другому я вже хотіла впасти та ніколи не встати. Коли я сповільнила темп, до мене підбігла Рута, яка випереджувала мене на одне коло.  

- Не зупиняйся! Біжи як можеш. За зупинку віднімають бали. - вона казала це поміж видихами, біжучи в моєму темпі.  

Одразу після цього Рута зникла поміж інших учнів. Після шостого кола я більше не могла дихати, а сьомий я бігла наосліп, адже в очах потускніло.  

Коли нарешті виконала норматив, я побачила, що майже всі вже прибігли. За мною було ще шестеро учнів. Зрадівши, що була не останньою, я сильно помилялася. Останньому десятку учнів віднімають по одному балу.  

Розчарована я підійшла до килимків. Біг виявився легкою грою перед цими вправами. Моє серце настільки швидко билося, що я відчула біль. Піт тік з усього тіла.  

- Остання частина тренування - спаринг. Розділіться по парам та повторюйте за мною та паном Олександром.  

Поруч із директором стояв чоловік старший за нього. Його обличчя показувало невдоволення, схоже він змирився зі своєю долею. Переді мною швидко з'явилася Рута. 

Вчителі показували рухи, які потрібно повторювати. Стійка та рухи Рути були чіткими, а про мої краще промовчати. За десять хвилин практики кількість падінь перевищила все моє минуле життя.  

Незадоволена першим заняттям я вийшла із гуртожитка на уроки. Першим предметом була українська література. Почувши гул в навчальному корпусі, здивування охопило мене. Як всі слухняно виконували правила на стадіоні, так тут був повний хаос.   

- Які правила можна порушувати, а які ні? - запитала я Руту, що стояла поруч зі мною.  

- Жодне правило не можна порушувати. Правила є правила.

- Тоді чому тут всі розмовляють? 

Я серйозно подивилася на Руту.  

- Га? Розмовляти в коридорах дозволено. Хто сказав тобі щось таке абсурдне?  

З усмішкою на обличчі вона намагалася вияснити цю особу.  

- Один клоун, який жартує як першокласник. - зі злом сказала я. - Як я могла просто повірити його словам, не перевіривши?  

Що я там казала про довіру? До біса! Минуле мене нічого не навчило. Я досі вірю словам людей.  

- Я бачила як ти читаєш довідник школи.

-Та хто його буде уважно читати?! Я поглянула на декілька пунктів та закрила його.  

Я вдарилася головою об стіну. 

- Ай! Це був сильний удар. - потерши лоба, я поклялася помститися Лесю.  

Пан Правило? Та він пан Шахрай!  

Неподалік від моєї роздратованості стояв лідер Шкільної Ради, який сміявся із мене. Повернувши голову в сторону сміху, я зустрілася поглядом із ним.  

Одними вустами я послала його. У відповідь він мені підморгнув. Який дратуючий тип. Глузлива посмішка виникла на моєму обличчі, коли згадала про дещо.  

Я дістала телефон та надіслала відео на номер Леся. Ми обмінялися ними під час вечері. Тепер була моя черга спостерігати за його здивованою мордашкою. 

- Мію, що там?  

Рута занепокоїлася зміною моїх емоцій об'єднаним безперервним спогляданням на сходи.  

- Нічого, просто ці сходинки розрадили мене.  

- А? - єдине, що змогла сказати Рута на мої слова. - Ти ще та дивачка. Ти знаєш?  

- О! А ти спілкуєшся із дивачкою. Хіба ти не божевільна?  

- Ти занадто багато говориш. Ходімо до класу. Запізнення дорівнює мінус бал.  

Коли у цій школі будуть давати бали, а не віднімати?  

- Ммм. Ще навіть не настав перший урок, а я вже в мінусі.  

Зайшовши до авдиторії, першим, що я побачила, був монітор із нашими балами. Разом із видихом я вигукнула:  

- Мінус три! Юху.  

Вчитель щось надрукував у комп'ютері. Мої бали змінилися: тепер поруч із моїм ім'ям було чотири мінуси.  

- Соломію, - звернувся до мене пан Олександр, - кричати в авдиторії заборонено. 

Засмучено я сіла на своє місце поруч із Рутою та відправила повідомлення Лесю: «Зустрінемося сьогодні в майстерні після вечері, пане Шахраю».  

До дзвінку залишилася хвилина, а його ще не було в класі. Я молилася всім богам, аби він запізнився та отримав штрафний мінус. За свою промову перед учнями він вже отримав три бали. Як тільки Лесь зайшов до класу прозвучав дзвінок. 

«Наскільки цей світ несправедливий до мене і як полюбляє його?» - ця думка крутилась в моїй голові весь урок.

Навчальний день був повільним та втомив мене, проте запланована зустріч розслабила мене. Тепер у мене є можливість підібратися ближче до таємниці, що вбила мене.