Початок порожнечі

Фундамент наукової бази Fosen закладався не лише на бетоні та сталі, а й на глибокій, роз'їдаючій самотності Джорджа Кібуа. Попри свій надзвичайно пихатий, егоїстичний характер, президент до жаху боявся залишатися один. Він оточив себе стінами лабораторії, але навіть там відчував себе третім зайвим. Його єдиними «друзями» були Ніклаус Сатковскі та Кіаран Ромеро — і то лише тому, що ці двоє працювали на його базі. Між Ніклаусом та Кіараном існував особливий зв'язок, міцна дружба, яка палала немов яскраве полум'я. Кібуа часто спостерігав за ними здалеку, відчуваючи холод: він ніяк не міг наблизитися до цього вогню, не міг стати частиною їхнього світу, ніби це полум'я обпалювало його навіть через погляд.

Саме тому він розпочав експеримент «Boa». Це була його найбільша таємниця, про яку не знали ні Ітер, ні Сара, ні навіть його найближчі колеги. Він хотів створити життя, яке належатиме тільки йому.

У напівтемряві лабораторії Кібуа проводив складний алхімічний ритуал. З його рук лилося дивне біле мариво, наповнене мерехтливими частинками фотонів. На лікарняному ложі покоїлися два сірих скелети — їхній вік точно перевалив за десятки років, вони здавалися прахом забутого часу. Кібуа зосереджено ввів невідому речовину туди, де колись був спинний мозок, і віддав частину свого білого марива цим кісткам.

Раптом увесь кабінет залило сліпучим світлом. Кімната почала вібрувати — це був не фізичний рух стін, а звук на неймовірно високих частотах. Жоден людський слух не зміг би витримати цього пронизливого резонансу в Герцах, але не Кібуа — він стояв непохитно, вбираючи кожну деталь перетворення. На очах у президента скелети почали обростати плоттю, м'язами та шкірою. Він зробив їх братами — вони не були ідентичними, але мали схожий колір волосся та однаковий відтінок очей. Коли тіла були готові, вони відкрили очі. Але ці очі були скляними, порожніми, як у наркомана, що прийняв надто велику дозу.

— Ви — люди, мій експеримент, мої діти, — промовив Кібуа, дивлячись на результат своєї праці.
— Де я? — хрипко запитав перший.
— У лабораторії, я дам вам нові особистості, все буде гаразд.
— Мій брат ще не прокинувся, Лу?!

Кібуа на мить завмер. Усе пішло не за планом. Він не знав (або вдавав, що не знає), чиї душі насправді вселилися в ці щойно створені оболонки. Він покрутив у руках механічний укол, відклавши папери в сторону.

— Чому Лу не прокидається? — наполягав хлопець.
— Хіба я давав тобі право з'являтися тут? Ти повинен бути в Goldi Goldi, — холодно відповів президент.
— Звідки ви знаєте хто я?
— Я знаю. Я зараз все зміню.

Кібуа торкнувся чола Ф'юна. Той миттєво впав у транс. На секунду поруч із тілом з'явилася його тінь, окрема сутність, але вона швидко зникла. Ф'юн, що був у тілі хлопця, ніби випарувався — або ж він просто дуже вміло збрехав Кібуа, що його більше там немає, коли саме він знову прокинувся першим.

— Хто ти? — знову запитав Кібуа, коли той прийшов до тями.
— Я не знаю, де я?
— Добре, твоє ім'я Ендрю, твій брат — Робін, зрозуміло? Іншу біографію я вживлю вам обом, коли Л.. Тобто коли Робін прийде до тями, ти точно не пам'ятаєш минулого чи теперішнього?
— Не знаю.

Робін, прокинувшись, виявився значно спокійнішим та чемнішим за Ендрю. Він не ставив зайвих запитань. Кібуа вживив їм нові спогади, створивши ідеальну легенду, щоб ніхто не запідозрив правди. Його лише гризло питання: як Лу та Ф'юн зі світу уяви Goldi Goldi взагалі змогли проникнути в ці тіла? Проте перевірка не показала жодних ознак тих братів. Пізніше Ендрю та Робін з'явилися у Fosen як інтерни, одразу після Ітера. Ніхто не знав, що у них немає пульсу, що вони не відчувають холоду чи спеки. Президент Ан Вуйр Гріан вар дав їм життя, і вони були йому вдячні, попри внутрішню порожнечу. Їхні емоції були лише бездоганною акторською грою. Робін завжди залишався тінню Ендрю, вірно слідуючи за ним.

 Минуло багато часу, і ось Ф'юн з'явився просто посеред «Поштового підземелля». Він не вдирався, він просто виник там, де його не чекали. Кіарана не було, тож Ітер вийшов назустріч.

— Хто ви такий? Я вас раніше не бачив, — суворо спитав Ітер.
— Я Ф'юн.
— Той самий який через фонтан розмовляв з моїм справжнім батьком?
— З Лу? Так було діло, розмовляв.
— Хто ви такий? Чи правильно спитати що ви таке?
— Як грубо, взагалі то в мене чутливе серце.
— Відповідайте! І де цей Лу?
— Лу... — Ф'юн сумно подивився на Ела, а потім на Робін. Він поправив волосся, невинно посміхаючись, ніби знущався над їхнім нерозумінням. — Він ближче аніж ти думаєш Ітере, я прийшов сюди, бо просто хотів побачити свого племінника.
— Що ви несете?
— Лу мій брат, — кинув Ф'юн так легко, ніби це було буденністю.

Ітер завмер, такого повороту він точно не очікував.

— Добре дядечку, скажіть хто ви? Людина? Інопланетна форма життя?
— Я — ніхто.
— Та я вас не розумію! В сенсі ніхто?!
— В самому прямому, мене тут немає.
— Ф'юне, послухайте, ми люди і ми не розуміємо вашої манери спілкування, скажіть прямо хто такі ваші "ніхто" і звідки ви? — втрутився Ел.
— Goldi Goldi, це світ уяви, там нічого немає допоки ми самі не створимо щось самі, ми з порожнечі небуття, нас придумав Райс наш сенсей, і от ми тут.
— З якою ціллю?
— Ми тікали, адже боялись смерті.

Ф'юн розповів про їхній світ, де панує уява, і про те, як вони з Лу втекли, бо жахалися дотику смерті. Він повторив, що «в смерті немає жодної краси», і попередив, що Кібуа набагато гірший, ніж вони думають. Кажучи це, він виразно вказав пальцем на Ендрю та Робін — єдиних, хто знав справжню суть президента. Проте про долю Лу він уникав говорити прямо, не бажаючи втручатися в сімейні драми Ітера. Ел згадав Ніклауса який вже вбив президента та посів його місце назвавши себе "Королем кіборгів", на що загадковий чоловік широко посміхнувся, ніби почув жарт або знав щось більше.