Злам та повернення

 Вечірка завершилася, залишивши по собі присмак недоказаних слів і мерехтливе світло згасаючих свічок. Люди розходилися по своїх бахші, занурюючись у нічну тишу підземелля. Грей стояв осторонь, спершись на кам'яну колону; його погляд, важкий і липкий, був прикутий до однієї постаті. Ел Рей, кинувши останню зухвалу посмішку в бік Мей, рушив до своєї кімнати в західному секторі. Мей же мала йти в протилежний бік, але шлях її пролягав повз Грея. Вона прискорила крок, намагаючись стати непомітною, але Грей відштовхнувся від колони й за кілька кроків наздогнав її.

— Ти так солодко пахнеш, підемо до мене? Я обіцяю, що не буду приставати.
— Ні.
— Ні? Мені почулося чи це "ні" ти хотіла сказати Елу?
— Відстань від мене.
— Ти кохаєш його?
— Тебе це не стосується. Якщо скажеш хоч слово, я тобі вріжу.
— Ой солоденька, ти мені не загроза, я сильніший чим ти.
— Мені до дідька байдуже.
— Он як, ти маєш бути більш покірною.
— А ти маєш стулитися, інакше я вмажу тобі ножем.
— Ой яка смілива, ти не зможеш підняти на мене руку, ти дуже ніжна та можеш поранитися.
— Мені ще раз сказати, вали до дідька!

Мей хотіла побігти, але Грей схопив її за плече. Його хватка була сталевою. Він силоміць потягнув її за собою силою, далі в західне бахші, туди, де коридори були напівпорожніми й темними, далеко від кімнат її друзів. Мей намагалася вирватися, але він затягнув її в одну з ніш і з силою притиснув до стіни. Він закрив їй рота своєю шорсткою долонею, придушуючи будь-який крик. Через те що вони були майже одного зросту, Мей відчула в нижній частині його штанів випираючий бугорок. Це було настільки огидно і реально, що світ перед її очима захитався.

Мей пручалася, б'ючи його ліктями, але Грей лише сильніше втискав її в камінь. Дихання не вистачало, легені пекли, а тілом розлився крижаний холод, що спустився аж до кінчиків ніг. Серце калатало як дикий птах у клітці. Її обдав страх, справжній, тваринний страх перед фізичною наругою. В голові пульсувала одна думка: "Якби тут опинився професор — він би вигнав Грея за таке... якби Ітер — він би щось вигадав, попри свою сором'язливість... якби Ел — я була б врятована! Ну чому я не побігла за ним? Чому?!"

Вона ненавиділа себе за цю безпорадність. Вона, що завжди вважала себе сильною духом, зараз відчувала, як цей дух ламається під вагою чужого, ворожого тіла. Сльози самі потекли по щоках, гарячі й гіркі. Грей почав ласкати її груди та обличчя вільний рукою, вона відчувала його збуджене бажання мати над нею контроль, вона це просто ненавиділа, і Мей відчула гостру нудоту від його дотиків. Вона молила бога, в якого ніколи не вірила, щоб прийшов бодай хто-небудь.

Раптом важкий удар розірвав тишу. Ел Рей з розвороту вдарив Грея ногою так, що той буквально відлетів у дальній кінець коридору, врізавшись у стіну. Мей, відчувши свободу, сповзла по стінці вниз. Вона дихала часто й уривчасто, ніби задихалася на суходолі. Вона навіть не мала часу на радість — лише тупе заціпеніння від того, що поруч опинився саме він.

— Все норм? — голос Ела тремтів від люті, очі горіли вогнем.
— Так, і ні, я... Будь ласка, забери мене звідси, — вона вся тремтіла, не маючи сил підвестися.
— Добре, встати можеш?
— Ноги не слухають.

Ел без зайвих слів підхопив її на руки.

— Я важка! Ти не втримаєш.
— Не сміши мене, легка як пушинка, тобі треба більше їсти.
— Не відпускай мене, — Мей вчепилася в його куртку. Ел ледь помітно посміхнувся, ніби все життя чекав саме цих слів.
— Не відпущу. Дивись, ти сама про це попросила.

Мей не стала саркастично відповідати, хоча це було в її стилі. Вона просто притулилася до його плеча, заплющивши очі. Ел, стримуючи емоції, щоб не кинутися добивати Грея, відніс її до своєї кімнати.

— Ой, я мав віднести тебе до твоєї кімнати, я мож...
— Ні! — вона вчепилася в нього ще міцніше.
— Добре, як скажеш, ти сама просиш, я тебе не змушував.
— Саме тому я і...
— М? — Ел хитро посміхнувся, наблизивши обличчя до її обличчя.
— Мені страшно, Грей... це вперше, я...

Мей розплакалася на його плечі, випускаючи весь той жах, що накопичився всередині. Ел гладив її руки, намагаючись просто зігріти, без жодного натяку на секс. Його серце розривалося від кохання та люті. Він пообіцяв собі, що вб'є Грея, і що відтепер Мей під його захистом, хоче вона того чи ні.

Наступні дні Мей не відходила від Ела ні на крок. Коли вони зустріли Ітера, то розповіли йому про все.

— Що? Серйозно? Та я б йому вмазав! — вигукнув Ітер, червоніючи від обурення.
— Ти? — здивувалася Мей.
— Ну, я б не лишився осторонь. Як це низько!
— Так, низько ображати тих, хто не суперник тобі по силі, — відрізав Ел.
— Ви разом? — поцікавився Ітер.
— Так, тоді вона погодилася бути друж... — Мей різко вдарила Ела під ребро.
— Ні, Ел врятував мене, і все, ми не разом.
— Зрозуміло, добре, не буду тиснути, — Ітер примирено підняв руки.
— Не забувай, що ти у нас миленький такий, — Мей спробувала повернутися до свого звичного тону.
— А? Я.. Я... Хто я?
— Ага.
— Та вона жартує, — заспокоїв друга Ел.
— А, я постійно забуваю про це, і ті слова, які ти казала т...
— Тихо! Не смій казати нікому! — Мей кинула на Ітера суворий погляд.
— Так, я не скажу ніколи в житті, вибач.
— У вас секрети від мене?
— Ні! — вигукнули обоє одночасно.
— Надіюсь, що ти сказала Ітеру, що все ж маєш місце для кохання до мене, — протягнув Ел.
— Помрій! Я тебе зараз поб'ю!
— Але ти мрієш про заміжжя та родину...
— Заткнись.

Навали кіборгів на підземелля продовжувалися щочетверга. О дев'ятій ранку автоматичні посланці залишали листи від Ніклауса з благаннями повернутися у "майбутнє", але люди мовчали. Ніклаус тепер контролював більшість машин, але деякі з них все ще діяли хаотично, що призводило до рідкісних смертей у Верхньому світі.