Спадковість та вибір

 Минуле — це не просто спогади, це фундамент, на якому будуються долі, часто без відома тих, хто по них крокує.

Віктор та Марія Шайнс, представники однієї з найбагатших родин бізнесменів, під’їхали до будинку, що стояв осторонь від галасливих кварталів. Зовні маєток вражав своїм стриманим мінімалізмом: чіткі геометричні лінії, бетон, скло та натуральне дерево, що ідеально вписувалися в ландшафт. Жодних зайвих деталей, лише функціональність і холодна естетика.

Коли вони увійшли всередину, дизайн продовжив ту саму лінію — відкритий простір, високі стелі та майже повна відсутність декору.

— Вітаю, Вікторе, Маріє, — сказав господар будинку. Чоловік виглядав солідним та стриманим, у кожному його русі відчувалася впевненість і прихована втома.

Подружжя пройшло до вітальні. Вона була неймовірно просторою, залитою м’яким світлом. На великому світлому дивані сидів маленький хлопчик — Ітер. Йому було майже три роки. Він зосереджено бавився з плюшевим ведмедиком, але поруч на столі лежали стоси паперів, списаних дрібним почерком. Марія мимоволі глянула на них, припускаючи найочевидніше.

— Це документи про всиновлення? Швидко ж ти їх підготував, — зауважив Віктор.
— Ні, це хімічні формули, які написав Ітер.

Віктор на мить заціпенів.

— Що? Йому ж майже 3 роки, як це можливо? Він вундеркінд?
— Так, мої гени.
— Це неймовірно, але... — Марія запнулася, ніби не наважувалась запитати головне зніяковіле питання, — Ти впевнений, що хочеш його віддати?
Чоловік понурився, його погляд на мить став важким і безмежно сумним.

— Після самогубства моєї дружини, я не можу спокійно дивитися в очі сина, в нього її очі, — сказав чоловік. — До того ж я поганий батько, забиваю голову хлопчику наукою, він має бути як усі діти в його віці, бавитися машинками та роботами, а не вичисляти хімічні формули, квантову механіку та інші речі, які не під силу усім дорослим. В мене тільки одне питання: він буде щасливим, коли стане Ітером Шайнсом?

Віктор замислився, дивлячись на дитину, чиє блондинисте волосся та глибокі сірі очі створювали образ маленького янгола з розумом академіка.

— Так, ми раді прийняти хлопчика в нашу родину, ти знаєш, що ми з Марією не можемо мати дітей.
— Чудово, в мене прохання — будь ласка, хай буде щасливим, і ніколи не кажіть, хто його справжній батько.
— Так, звісно, Лу, ти точно впевнений? Адже ти живеш в достатку, ти..
— Так, впевнений, зі мною йому буде погано, з вами — добре.
— Ти постарів, знову мігрені?
— Так, ти влучно помітив, постійно.

Хто такий був цей Лу, не знав ніхто на острові Ан Вуйр Гріан вар. Його багатство і зв'язки здавалися безмежними, а знання — лякаючими. Після підписання документів він зник, обірвавши всі зв'язки. Він став тінню, яка здалеку спостерігала за успіхами сина, але ніколи не намагалася повернутися. Ітер став Шайнсом. Батьки не приховували правди про всиновлення, вважаючи, що довіра — це єдиний шлях до справжньої любові.

Минали роки. У лабораторіях наукового центру Fosen перетиналися інші долі. Саме там відбулася перша зустріч Ніклауса та Кіарана. Вони стикнулися серед мікроскопів та пробірок і проговорили майже увесь вечір. Їх єднала пристрасть до науки, медицини та мікробіології. За десять років спільної роботи вони стали справжніми друзями.

Кіаран прийшов до Fosen, намагаючись втекти від горя після смерті своєї коханої Енні. Він шукав спокою в музиці, знаходячи в гармонії звуків те, чого не могла дати логіка. Він завжди тримався стримано, немов крижана статуя, аж поки одного дня на базі не стався вибух. У ту хвилину Кіаран виплеснув емоції, які роками ховав глибоко всередині. Ніклаус, побачивши це, зрозумів, що його друг не такий вже мертвий всередині, і цей факт дав йому надію.

Ніклаус був іншим. Він обожнював красу та мистецтво, але за цим ховався панічний страх перед смертю. Він мріяв про майбутнє без болю, де емоції не заважають жити, а головне — де є безсмертя. Це змушувало його слідувати за радикальними ідеями Кібуа. Коли Кіаран не підтримав цей шлях і пішов, Ніклаус був глибоко засмучений, але пообіцяв собі, що вони ще зустрінуться, він сказав йому тоді "Він буде там, як і тут...Ти сам побачиш".
Їхня дружба була дивною: попри різницю у віці, вони спілкувалися загадками, зрозумілими лише їм двом.

Згодом у Fosen з’явився молодий інтерн. Це був Ітер. Він прийшов із мрією стати морським науковцем. Увійшовши до кабінету Кібуа, він випромінював сором'язливість і скромність. Коли Кіаран побачив його, він завмер. На мить здалося, що він побачив старого друга, якого не бачив двадцять років. Ніклаус же був як завжди привітним, ставши душею компанії для Ітера та інших інтернів — Сари, Робін та Ендрю. Кіаран ставився до Ітера з особливою теплотою, ставши для нього другим батьком, до якого той завжди приходив за порадою.

А десь паралельно загартовувався інший характер. Життя Мей було далеким від ідилії. Вдома її чекав батько, чиї важкі руки залишали на її тілі синці. Цей біль не зламав її, а перетворив на сталь. Вона стала сміливою, полюбила швидкість мотоциклів і ревіння байків. Це була її таємниця, її спосіб відчути контроль. Можливо, саме тому вона так відчайдушно шукала присутності Ел Рея — єдиної людини, поруч із якою її власні тіні здавалися не такими страшними. Або ж її вело щось інше, глибше, ніж просто пошук порятунку.