- 15 -

- 15 -

Ранок минув звичайно. Нічим не відрізнявся від попереднього, окрім думок у голові Роксани. Вона розмірковувала про учорашнє й про те, що ж їй робити далі. Намагалася зрозуміти: чи потрібні їй стосунки з Себастіаном; чи є в неї наснага на курортний роман. В принципі бажання є. Почувалася вона вже краще. І от, того ранку почала замислюватися про інтрижку з «хостом». Поки зібралася і дійшла до малої їдальні, остаточно запевнилася, варто спробувати. І собі допоможе розвіятися і дракона підтримає. А там як піде. Не на що серйозне сподіватися, звісно, не варто, та дати можливість один одному згадати, яке воно кохання, варто.

Схожих висновків дійшов і Бастіан, тож того ранку був особливо привітним і розщедрився на кілька компліментів. Це й додало Роксані наснаги. Вона відчула, що має шанси зблизитися з хостом. Потрібно буде лише підштовхнути його. А от як, про те вже подумає за найближчої нагоди. А поки відпустила ситуацію і спробувала насолодитися моментом.

 Сніданок пройшов у позитивній, проте трохи загадковій атмосфері. Барон так і не сказав, що конкретно запланував на цей день, а гостя й не питала. Розуміла — скоро про усе дізнається, тож і не варто витрачати на те сили. Так цікавіше буде.

Вони вже допивали чай, коли дракон нагадав про поїздку. Роксі погодилася й поцікавилася: - А чому саме зараз? Ми кудись запізнимося?

- Я домовився з майстринею щодо твоєї сукні на бал. Потрібно щоб ви з нею все обговорили й домовилися про деталі, адже часу обмаль. – зі спокійною усмішкою повідомив він.

- А. Тоді зрозуміло. Що ж, буду готова за десять хвилин. – з усмішкою відказала Роксана.

Допили чай і розійшлися в різні боки. Роксана пішла збиратися на прогулянку у Вестедж, а Себастіан — віддавати розпорядження працівникам маєтку, адже їдуть майже на увесь день.

***

Місто зустріло їх жвавими вуличками та галасом барвистого натовпу. Карета зупинилася на невеличкій площі, де ставали на перепочинок міські візники. Барон відчинив дверцята й виліз назовні першим. Гостя рушила за ним. Бастіан одразу ж подав Роксані руку, допомагаючи вийти з транспорту. Після чого повів її у лабіринт вузьких вуличок у бік торгового кварталу.

 Минули кілька будинків, звернули в іншу вуличку, ще раз перейшли у ширшу вулицю. Повернули й опинилися на краю потрібного кварталу. Тут уже вулиці були широкими. Навколо різноманітні крамнички та невеличкі заклади. Народу багато, але на них не звертають уваги. Усі заклопотані поспішають у справах і не дивляться навкруги. Метушаться торгівці й майстри. Покупці квапляться віднайти найкращий товар. Між ними всими повільно сунуть карети та вози з товарами під крики візників та нервове іржання коней.

Роксі лиш покрутила головою й одразу ж зробила висновки. Нічого особливого не помітила. Усе очікувано й передбачувано. Як і в реальному світі. Ніби не інший світ, а просто інший час. Роксі усміхнулася про себе таким думкам та поглядаючи на архітектуру навколо, продовжувала спокійно прямувати під руку з Кейнгером. Все ж він знає куди її веде, тож можна розслабитися й почекати. До того ж не загублять один одного у натовпі. За це можна також не турбуватися. Тож, Роксі насолоджувалася прогулянкою.

Врешті, Бастіан підвів її до крамнички готового одягу з яскравою вивіскою над дверима та дивакуватою назвою: «Золота голка». Назву підкреслювала зображена на дерев’яній дошці вивіски золотиста голка зі сріблястою ниткою у ній.

Ступили на ґанок і увійшли у масивні дерев’яні двері з кованими металевими ручками. Усе це вказувало на те, що заклад для заможних. Це одразу ж підтвердилося.

Зайшли всередину. У великій світлій залі стояло кілька дерев’яних манекенів та полиця зі складеним одягом. Трохи збоку, у кутку – вішак з сукнями. Роксі придивилася. На вигляд тканини здавалися дорогими та доволі якісними. Вбрання виглядало претензійно. Хоча вона й не знала тутешньої моди та традицій.

Довго чекати не довелося, одразу ж їм на зустріч випливла молода дівчина звичайного, себто людського вигляду. Шатенка середнього зросту з милим личком та середньої статури. Одягнена у такі ж прості спідницю та жакет, як і Роксі.

- Чого бажаєте? Шукаєте щось конкретне? – поцікавилася вона з привітною усмішкою.

- Зустрічі з майстринею. Моїй гості потрібна допомога  ленни[1] Ренан. – ввічливим тоном повідомив барон.

- Ходімо я вас проведу. – вказала рукою углиб будівлі продавчиня.

Роксі кивнула й попрямувала слідом за дівчиною. Барон пішов теж, проте за кілька кроків позаду.

Вони підійшли до дверей вглибині зали за дерев’яною ширмою. Продавчиня постукала й оголосила: - До вас відвідувачі.

- Іду. – почулося з-за дверей.

За хвилину звідти визирнула жіночка середнього віку у простому одязі та з фартухом поверх сукні. У кишенях фартуха було напхало різноманітного швейного приладдя: ниток, стрічок, булавок, навіть ножиці стирчали. Видно, жінка уся в роботі.

Побачивши Роксі та Кейнгера вона радісно вигукнула: - О! Це ви! Проходьте поговоримо у спокої. – і жестом покликали йти за нею.

Себастіан та Роксі зайшли разом з нею у майстерню. Опинилися у квадратному залі пофарбованому світло-сірим і з темним паркетом на підлозі. Посередині стояло кілька столів. Скраю, під стіною, трійко манекенів. На одному висіла розпочата сукня. Попід стіною навпроти великих вікон – полиці зі згортками тканини та ящиками з фурнітурою. Дальня частина кімнати була перегороджена високою дерев’яною ширмою. Роксі подумала, що то місце для примірок. І це припущення виявилося близьким до істини.

Вони пройшли ближче до столів посередині кімнати й зупинилися поговорити. Майстриня одразу ж почала із головного.

- Ви казали… - звернулася кравчиня до барона: - вашій гості потрібна сукня.

- Так. Я просив би швиденько їй щось пошити до балу з нагоди відкриття фестивалю зміни року. – пояснив він.