-14-

-14-

Наступного ранку вони зустрілися за сніданком. Себастіан виглядав сумним, проте поводився доволі привітно, хоча і стримано. Роксана не виспалася, тож мала не найкращий настрій, проте конфліктувати не бажала, тому і собі повелася досить приязно. Увесь сніданок обоє зберігали нейтралітет. Жодним словом не згадували учорашній вечір і ніяк не показували сою реакцію на те, що наговорили один одному напідпитку і що потім надумали перед сном. У малій їдальні панувала удавана ідилія і штучний позитив.

Поки насолоджувалися омлетом та чашкою зеленого чаю, теревенили ні про що, намагаючись налаштуватися на невимушеність та позитив. Виходило без особливого ентузіазму, та обидва розуміли, що виною тому поганий сон та нервовий вечір напередодні.

Після сніданку Бастіан повідомив Роксані:

- Мені потрібно з’їздити у справах до міста. Заразом подбаю про нашу спільну прогулянку туди завтра й домовлюся про пошиття бальної сукні для тебе. Часу залишилося небагато, тож потрібно поквапитися.

- Пошиття? – здивувалася Роксі: - Я думала придбаєш готову.

- Гадаю, вистачить часу на пошиття. Готових речей украй мало й важко підібрати потрібне.

- Чому? У вас заведено шити одяг індивідуально?

- Загалом так. Масово шиють лише простий універсальний одяг для бідних. Цим зазвичай займаються швачки у мануфактурах та старенькі, котрі бажають підробити.

- Та все ж готовий одяг є. – м’яко проговорила Роксана.

- Так. Це зазвичай той, котрий не забрали у майстра з якихось причин або від якого відмовилися. За винятком форменого одягу.

- Ясно. Шити так шити. – без особливого ентузіазму кивнула вона.

- Ти що передумала йти зі мною на бал? – нервово перепитав дракон.

- Ні. – усміхнулася жінка підбадьорливо: - Просто мені не надто важливо якою буде сукня. Я йду туди з тобою. Мене цікавить лише компанія і більш нічого.

Їй хотілося його підтримати й аж ніяк не хотілося образити. Проте, вона воліла б швиденько придбати якусь готову сукню й не перейматися приготуваннями до тієї вечірки. Якби не це бажання, вона б і не йшла туди. Тож і готуватися до балу їй особливо не хотілося. Але ж не кидати дракона самого. Тому й прийняла ситуацію як таку.

- Добре. – м’яко усміхнувся він.

Видно, Роксі вчинила правильно, що не почала вимагати підлаштувати ситуацію під її забаганки. Так, їй відверто лінь возитися з приготуваннями до балу, але ж не лізти у чужий світ зі своїм баченням.

Ситуація потребувала якогось позитиву. Тому, вона повела оптимістичніше, щоб звести розмову зі слизької теми:

- То тебе знову цілий день не буде вдома?

- Я постараюся повернутися в обід. Якщо встигну – підемо прогуляємося. Обіцяєш почекати мене й нікуди не лізти? Не наражатимеш себе на небезпеку?

- Я посиджу у бібліотеці: покопирсаюся в книжках; пошукаю поки відповіді на своє питання. – заспокоїла його жінка.

- То побачимося ближче до вечора. – усміхнувся дракон.

- Так. Побачимося. – відповіла з усмішкою гостя. 

Вони залишили їдальню та розійшлися в різні боки. Почалися звичайні клопоти буремного життя Аудрагалону.

***

Роксана провела пів дня у бібліотеці. Продивилася відкладені книги та потрібної інформації не знайшла. Нічого конкретного щодо її ситуації. Самі підтвердження того, що сказав Бастіан і крихти слів про те, що й інші тутешні Боги можуть благословити. Писалося: благословення притягує удачу та відганяє дрібні неприємності. Нічого надзвичайного в тій інформації. Того й варто було очікувати.

Роксана вже трохи заспокоїлася і прийняла ситуацію, проте їй все ще хотілося зрозуміти чим їй то загрожує. Як від того благословення зміниться її життя і чи матиме воно вплив на неї в рідному світі. На ці питання відповідей поки не було, тож вона продовжила шукати. Прибравши опрацьовані фоліанти, пішла вивчати решту бібліотеки.

З пів години вона роздивлялася полиці, на які не заглядала раніше. Та користі з того було не багато. Їй вдалося відшукати лише один збірник легенд та богословський трактат про культ Великого дракона та зародження світу.

Тримаючи у руках уже два товстеньких томи, поривалася продовжити пошуки та її перервала Дебра. Дівчина оголосила про накритий обід і поквапила йти їсти, поки черговий експеримент кухаря не вистиг.

Роксі неохоче відклала книги на стіл і попрямувала до їдальні. Все ж з талмудами можна буде розібратися пізніше.

***

Не встигла Роксана по обіді повернутися до свого попереднього заняття, з двору почувся цокіт копит бруківкою. Визирнула у вікно й побачила вершника. То прискакав Бастіан. Тож Роксі поспішила зустріти його, а не повертатися до книг.

Спустилася у хол. Де і зустрілися. Він привітав її усмішкою і кротким повідомленням: - Трохи пізніше все розповім.

Дракон поспішив нагору: помитися й переодягнутися з дороги. Роксі тим часом зазирнула на кухню, перекинутися парою слів з метром Шарлезом.

За годину вони з Себастіаном вийшли прогулятися околицями. Був тихий зимовий вечір. Тонкий килим свіжого снігу іскрився на легкому морозці. Ліс на горизонті відтіняв білий покрив луків своєю синюватою хвоєю віковічних сосен.

У Цій зимовій ідилії вони й почали обговорення з планів на завтра.

- Якщо ти не проти поїдемо у Вестедж. Покажу тобі місто. Зайдемо до кравчині. Я вже домовився про сукню, треба буде тільки зняти мірки. Ну й висловиш їй свої побажання. Вона допоможе розібратися з нашою модою. Я її попередив про твою ситуацію. – оголосив Бастіан.

- Це дуже мило і щедро з твого боку. – відказала Роксана.

- Ти ж погодилася піти зі мною на бал, хоча не зобов’язана. Вважаю, маю забезпечити тебе усім потрібним. – м’яко відказав дракон.

- Тільки не здумай купувати мені прикраси! Це вже буде занадто! – нервово попередила Роксі: - Не хочу, щоб ти зайве витрачався на мене.