- 13 –

• - 13 –

Роксана та Бастіан розмістилися у вітальні зі склянками рому у руках. Почали вечір з неквапливої бесіди та розігріву алкоголем. В них ще залишилася купа тем для розмов, тож вони всілися на дивані й попиваючи ром, неквапливо теревенили. До ночі ще можна багато чого встигнути обговорити. З того і почали вечірні посиденьки.

- Чому ти живеш тут один? У тебе ж, мабуть, є якісь родичі? Чи це не фамільний маєток? – обережно поцікавилася Роксі.

- Це – фамільний маєток Кейнгерів. Мої батьки та брат з родиною живуть у столиці. Мене ж призначили головою гнізда, тож наразі я обіймаю посаду бургомістра й наглядаю за будинком. – відповів дракон байдужим тоном.

Себастіан очікував більш провокативних питань, та іншосвітянка схоже розпочала здалеку. Це дало йому час морально підготуватися до розпитування, за що він був їй безмежно вдячний. Головою розумів: ця розмова потрібна й неминуча, та серце було не на місці. Він все ще побоювався її реакції, та після розмови у зимовому саду був більш впевненим у її врівноваженій поведінці й спробах зрозуміти. Тепер дракон був певен, його хоча б вислухають, тому і пішов на цю розмову, а не відгородився етикетними фразами.

- Ясно. Але чому обрали саме тебе? – поцікавилася Роксі трохи здивовано.

- Бо решта зайняті. – відкинув він.

- Зайняті? – перепитала Роксана.

Чи може кинули його тут самого, бо соромляться скаліченого родича. Як вона помітила перед подорожжю, дракони — доволі пихаті, особливо у питаннях зовнішності та манері триматися.

- Так. Мають кар’єру в столиці. Брат служить у королівській гвардії, у батька – кар’єра в адміністрації короля.

- У вас конституційна монархія? – перепитала Роксана, почувши про адміністрацію.

- Так. Закони ухвалює парламент, керують – міністри на чолі з прем'єром. – коротко окреслив ситуацію.

- Он воно як. Ясно. А тебе, значить, залишили тут: наглядати за маєтком. - змінила тему Роксі.

Зрозуміла, що Бастіану знайшли заняття, щоб відволікти від травми. Робота допомагає йому тримати психологічну рівновагу. Вони дали йому змогу відчути себе потрібним. З цим йому було легше пережити все те, з чим він стикнувся після лікування опіків, а воно точно було важким і тривалим раз залишилися такі помітні сліди.

- Не зовсім. Це довга та складна історія. – м’яко відказав він.

- То розкажи. Якщо можеш. Якщо тобі боляче про те говорити, я прийму твою мовчанку… - обережно зазначила.

Роксана бачила, що Бастіану потрібно виговоритися. Хоча б просто поділитися наболілим й отримати крихту підтримки, якої він, імовірно, ніколи не мав. Тож і перевела розмову на цю тему. Можливо, саме зараз прийшов час почати про те говорити. Може, раніше, Бастіан не хотів про те розмовляти чи не міг поговорити з рідними, стикаючись з нерозумінням з їх боку. 

- Все Добре. Мені навпаки хотілося з кимось нормально про те поговорити. – підтвердив дракон її підозри.

- Це стосується того, як ти травмувався? – обережно повела вона до головного.

- Так. Прямо. – з гіркотою в голосі промовив той.

- То розкажи мені. Я хоча б тебе вислухаю. – м’яко мовила Роксі й усміхнулася на знак підтримки.

- Що ж … мені більше ні з ким про те поспілкуватися… - він затнувся на хвильку. Нервово видихнув, пустивши у кімнату хмарку диму.

Роксі терпляче мовчала, даючи йому змогу зібратися з силами та почати говорити. Бастіан же ковтнув зі своєї склянки добрячу порцію рому, ще раз видихнув, та різко, наче пірнаючи у крижану воду, почав оповідь:

- Моє дитинство минуло у похмурі часи. На Аудрагалоні вирувала війна з льодяними демонами. То активніше, то м’якше. Континент і острови співдружності боролися за виживання. Демони намагалися витіснити розумні раси з Мунтанеллу[1] та островів і переселитися сюди зі своїх холодних непривітних скель. Я виріс з бажанням доєднатися до цієї боротьби, стати частиною повітряної гвардії.

- Але…? – кивнула Роксі, демонструючи зацікавленість.

- Тоді ще не було того АЛЕ. – сумно посміхнувся він.

- Тобто, ти домігся свого, а потім втратив кар’єру. – з розумінням проговорила Роксі.

- Певною мірою. – сумно посміхнувся він: - Починалося все доволі добре.  Я вивчився й таки потрапив до повітряної гвардії, до новоствореного загону… Допомогли дотичні до армії родичі та ситуація загалом… - він затнувся й запив спогади алкоголем.

- І тут усе пішло не так… - з розумінням вставила Роксі, аби заповнити паузу у промові.

- Ще ні. На початку кар’єра стрімко пішла в гору. У мене з’явилися амбіції та наречена. – з гіркою іронією проговорив він і запив то все добрячою порцією рому.

- Наречена? – перепитала Роксана.

Вона вдала, що не здогадується про невдалі стосунки молодшого Кейнгера, адже він не відає, що вона порпалася у паперах на горищі. І їй не хотілося в тому зізнаватися. Вважала це недоречним. Краще трошки поприкидатися та послухати учасника подій.

- Так. Джослін. Дочка сусіда. Ми познайомилися на балу для молоді. – пояснив він якось відсторонено.

- Оглядини? – зробила вона уточнення, ковтнувши трохи алкоголю. Без «допінгу» розмова якось не йшла.

- Можна й так сказати. Своєрідна, як у вас кажуть, вечірка. Захід, щоб перезнайомити молодь регіону між собою. Аби знали ще когось, окрім тих з ким вчаться й найближчих сусідів. Часто на таких балах зав’язуються стосунки. Батьки майже завжди прихильні до таких зв’язків, тому й влаштовують ті святкування. – пояснив він похмуро.

- Зрозуміло. – на мить Роксі затнулася, переводячи подих і даючи співрозмовнику опанувати себе: - То, та дракесса, як її там…   

- Джослін.

- Так, Джослін, вона, ем, кинула тебе, бо ти був поранений?

- Ні. Не все так просто…

- А як? Тебе ж вилікували. Як я розумію, дракона не так просто вбити. Не могла ж вона думати, що ти загинув?

- Вона так не думала. – гірко посміхнувся Бастіан.