- 12 -

- 12  -

Роксана та Себастіан прямували вдвох коридором. Йти було не дуже далеко. Пройшли до виходу з будинку. У холі біля сходів зупинилися на мить.

- Там прохолодно. Тобі варто закутатися. – м’яко попередив Бастіан.

- Та, наче й так добре. – кивнула жінка на позичену шаль.

Дракон загадково усміхнувся й поліз до шафи. Діставши звідти хутряне манто мовив:

- Як на мене, хутро зимнокішки[1] тобі більше личить.

Дивний тон, яким то було сказано й загадкова усмішка, на мить вибили Роксану з рівноваги. Вона раптом піддалася навіюванню. Навіть, не встигнувши обдумати то все, наче в напівсні стягнула вовняну шаль і залишила ту на канапі поруч з шафою.

Бастіан не дав їй передумати чи оговтатися. Одразу ж закутав її у м’яке біле хутро. Приобійняв, огортаючи теплом манто. Затримався на мить і неохоче відпустив.

- То ми підемо на двір? – запізніло запитала Роксі.

Вона, нарешті, поборола зачарування і хоч якось відреагувала. Була приємно шокована та невимовно здивована від усих тих жестів. Водночас не до кінця розуміла, до чого то все іде й чим зумовлена така поведінка дракона. Від цього ще сильніше хотілося з усим тим розібратися. Й почати дійсно варто з відвертої розмови. На яку якраз налаштувалася.

- Не зовсім. Ходімо я покажу. – з хитрою посмішкою мовив він і жестом попросив йти слідом.

Вони минули хол, але не повернули на сходи, а ступили до маленьких непримітних дверей. Вузька стулка з простого дерева під колір шафи не привертала уваги. То явно був вхід для обслуги. Як виявилося згодом, Роксі зрозуміла усе правильно.

Вони вийшли через ці двері й попрямували вузьким коротким коридорчиком. З одного боку були ще одні простенькі двері, з іншого — високі широкі з товстого дерева та оздоблені металом. Коридор закінчувався глухим кутом. Там стояла висока шафа та поряд з нею висів один з кристалічних світильників, якими освітлювався коридор.

Бастіан повів її до високих широких дверей. Розчахнув їх і запросив гостю усередину. Роксана ступила туди й заклякла від здивування, розглядаючи захопливе оточення.

Вони опинилися у такому собі зимовому саду чи то пак своєрідній оранжереї. Велике прямокутне приміщення з одного боку мало кам’яну стіну, з інших двох — ряд високих (від підлоги до стелі) вікон, що складалися з великих квадратів, утриманих металевим каркасом.

З правого боку, навпроти кам’яної стіни, розміщувався величезний вітраж. Роксана пройшла трохи вперед, щоб роздивитися його, бо композиція дійсно вражала. То був величезний (на усю стіну) смарагдовий дракон з розправленими крилами на яскраво синьому, наче небо Аудрагалона, тлі. Зображення ящера оточував візерунок та рамка зі скла й металу.

- Це неймовірно! – проговорила вона: - Невимовно прекрасно.

- Тобі дійсно подобається? – перепитав власник.

- Так. Така краса… - витиснула вона з себе, не знаючи як описати свій захват.

- Тоді ходімо сядемо на лаву й помилуєшся видом. До того ж тут ми зможемо поговорити наодинці. – додав він.

Роксі лиш кивнула. Ані додати, ані заперечити було нічого.

Вони рушили кам’яною доріжкою між місткостями з кущами квітів. Тут були троянди усіх можливих відтінків синього: яскраво-блакитні, небесно-сині, світло-блакитні, темно-сині, знайшовся кущ, навіть, чорнильного відтінку. Крім того, були кущі фіолетових троянд. Від яскравих відтінків, ближче до бузкового й, навіть, темно-фіолетового. В одному куті вбачався кущ шипшини. Ще в стороні – кущики з іншими квітами такої ж синьо-фіолетової гами. Усі з темним листям. Доглянуті. Навіть ті, що у великих вазонах попід вікнами. Так, там стояли великі квадратні місткості з землею, більше схожі на ящики. В них росли кущі винограду, чиї довгі паростки були натягнуті на сітку закріплену до металевої основи верхньої частини віконних рам. Над усим цим небезпечно нависав прозорий дах. Він також складався зі скляних квадратів закріплених металом. Тільки квадрати були менші. Й до його металевого каркаса посерединіприміщення підвішені кристалічні світильники.

Роксана з Себастіаном неквапливо пройшли доріжкою між насадженнями та всілися на широку дерев’яну лаву з високою спинкою прикрашеною різьбленням. За спиною в них опинився кущ синіх троянд, зліва – доріжка, а з права – стіна будинку з мозаїкою та дерев’яною конструкцією схожою на драбину. Імпровізованою драбиною плелася троянда, що буяла яскраво-рожевим цвітом. Перед ними був той самий вітраж, а збоку мозаїка.

Спочатку композицію на стіні не було видно, тож коли вони обійшли ряд величезних горщиків для кущів, вона привернула увагу гості. На стіні кольоровими камінцями викладена жіноча постать зі здійнятими до неба руками й замріяним поглядом вгору. Її оточував орнамент та зображення довгих паростків.

- Це щось означає? – спитала Роксана, кивнувши на мозаїку.

- Так. Це драконова мати. З пари першо-драконів. Партнерка Великого дракона-батька. Саме від цієї пари на Аудрагалоні постали дракони.

- А чому її так зобразили? У людській подобі й оточеною таким орнаментом?

- Вона — покровителька рослинності та тварин. Її шанують садівники та скотарі. Люди Драгонмонта. Ми ж дракони першочергово вшановуємо Великого батька – дракона. Тому й приділяємо менше уваги. – пояснив Кейнгер.

- Ясно. – кивнула Роксі задумливо.

На хвилину повисла мовчанка. Обидва шукали слова, щоб почати важку довгоочікувану розмову. Саме для цього прийшли у цю усамітнену місцину, та наважитися поговорити ніяк не могли.

Роксі шукала моральних сил, споглядаючи як промені нічного світила підсвічують вітраж, перетворюючи його на містичну картину, наче от-от зображення дракона оживе й злетить у небо.

Роксана зітхнула й відвела погляд. Щоб відволіктися та сконцентруватися на потрібному, вона врешті задерла голову та поглянула на темне небо над високим скляним дахом.

З чорнильного неба, всипаного рідкими зірками й підсвіченого сребом, зірвалися перші сніжинки. Вони покружляли у повітрі й осіли на скло даху. Скоро, до них почали приєднуватися родички. Легкий вітерець утворював танок снігу й заважав йому накрити прозорий дах шаром холодного білого покриву. Та все ж сніг осідав на кілька хвилин і поволі вітру здіймався з даху та летів далі, поки не танув, холодними краплями просочуючись у підмерзлу землю.