- 11 -

- 11 -

 Наступний день зустрів Роксану невиспаною та у пригніченому настрої. Втома після учорашнього ще не до кінця минула, тож нічого особливо не хотілося. Мріялося про пасивний відпочинок та душевну розмову. Вона, навіть, не думала кудись іти. Із задоволенням провалялася б пів дня у ліжку, та потрібно хоча б поїсти.

Роксі трохи полежала, поспостерігала похмурий полудень за вікном і врешті-решт підвелася. Закуталася у товстий теплий халат та сунула ноги у домашні туфлі. Неквапливо та без особливого бажання попрямувала снідати. Настрою нема, та їй не настільки погано, щоб ходити голодною. Гадала, смачні наїдки піднімуть їй настрій та допоможуть налаштуватися на розбір ситуації з драконом і взагалі цим чудернацьким світом. Бо робити щось із цим таки треба, та й відмовлятися від можливості з тим розібратися було б дурістю. Тож, вона зібралася з силами та зайнялася своїм фізичним та психологічним станами.

***

У будинку було тихо. Себастіан ще не повернувся з міста, а працівники були зайняті своїми обов’язками. Тихенько гомоніли між собою чи походжали туди сюди. Мабуть, їм наказано не турбувати зайвий раз гостю й не будити.

Атмосфера навколо була майже ідилічна. Та зараз це напружувало. Роксі хотілося трохи спілкування й жвавої метушні. Вона уже цілком прокинулася й жадала відволіктися від прокручування подій минулого вечора у голові раз за разом по сотому колу. Бажала чимось відволіктися й викинути з голови ті думки й згадки. Воно минулося. Потрібно, щоб спогади застоялися і стали не такими болючими, щоб можна було з ними працювати.

Роксі зітхнула та пройшла до малої їдальні, де на неї має чекати пізній сніданок. Та у кімнаті вона зустріла Дебру. Покоївка наводила лад у приміщенні. Почувши її кроки, повернула голову: 

- Уже прокинулися? Добре. Я зараз накрию вам сніданок, а потім піду. Поки снідатимете влаштую вам ванну. Гадаю, то – покращить вам настрій.

- Дякую. – награно посміхнулася Роксана.

Дебра співчутливо кивнула і вийшла, а Роксі пройшла до каміна й стала поруч, гріючи руки. Вона вдивлялася у полум’я та розмірковувала про пережите. Думала, як то все вкласти у голові й переварити цей досвід. Принаймні поки. Потім попрацює над тим зі своїм психологом. Та повертатися раніше у свій світ Роксана не планує. По-перше – минулося, по-друге – непогано було б розібратися з «хостом». Їх стосунки стали досить складними. Нічого не зрозуміло і як то все розгрібати поки не ясно. Зрозуміло одне – потрібно дочекатися Себастіана та про все поговорити, а там видно буде, що робити далі.

Тож Роксана налаштувалася не поспішати, а спочатку насолодитися пізнім сніданком. А потім покопирсається у бібліотеці. Може, підчитає щось корисне про світоустрій Аудрагалону, поки дракон бігає у справах.

На цій думці, вона повернула голову до дверей на звук. Стулка тихо скрипнула й до малої їдальні зайшли двоє. Дебра з тацею заставленою наїдками, а за нею кухар.

Майстер Шарлез підійшов до Роксани. Поки покоївка накривала на стіл, кухар звернувся до гості.

- Чув у вас вчора був важкий вечір. – обережно почав він.

- Так. А звідки….- вона затнулася: - Кейнгер сказав? – невпевнено мовила Роксі.

Навіщо воно дроу? Через появу Богині? Чи просто цікаво, що з вранішніх пліток правдиве?

Міркувати над тим довго не довелося. Егіль не став ходити манівцями, а одразу усе пояснив:

- Ні. Барон тут не до чого. Моя кохана сьогодні зранку розповіла мені про учорашнє чергування. Вона у міській варті…

- Дроудесса, у якої світився меч? – озвучила своє припущення Роксана.

- Ем.. так. – здивовано промовив Егіль, та за мить продовжив: - Отже, вона розповідала про напад на вас.

- Було. – кивнула Роксі з удаваною байдужістю.

Не слід свій розпач розкидати на усіх присутніх. Свої проблеми нехай вирішують. Пари співчутливих слів їй вистачить.

- Тож, щоб трохи підтримати та покращити вам настрій, я вирішив потішити вас смачненьким. І приготував страву з вашого світу. Ту про яку ви розповідали. – підбадьорливо заявив кухар

- Яку саме? – мляво поцікавилася Роксі.

- Млинці. – вказав Егіль на накритий стіл.

На ньому стояла тарілка з кількома згорнутими млинцями та піала з синім варенням. Дебра якраз виставляла чайничок з чаєм.

- Сподіваюся я зробив усе правильно? – обережно спитав метр Шарлез.

- Так. – з усмішкою вдячності кивнула Роксі: - Не очікувала від випадкових людей стільки підтримки. Щиро дякую. – тепло завершила вона.

- Нема за що. То — дрібниці. – відказала Дебра з привітною усмішкою.

- Тож, ми вас залишимо. Як буде час і можливість, розкажете, чи смакувало і чи схоже вийшло. А поки, відпочивайте. Це для вас зараз найпотрібніше. – доповнив Егіль.

- Добре. – усміхнулася Роксі: - Ще раз дякую вам обом.

Працівники пішли, а гостя всілася за накритий стіл. Вона викинула з голови усі тривожні думки й сконцентрувалася на їжі, теплому чаї та мальовничому краєвиді за високим вікном.

***

 У теплій ванні з ароматною сіллю, Роксі трохи розслабилася й з більшим оптимізмом поглянула на те, що трапилося. Стало трохи легше. На неї припинило тиснути учорашнє. Вона повністю змирилася й уклала в голові усі ті події. Тож, одягнувши прихоплений в доповнення одяг (так про всяк випадок), зібралася пройтися.

Дебра підготувала їй молочно-білу блузку з широкими рукавами зібраними шнурами та круглим вирізом, також зібраним шнурком. Інших прикрас не було. Лише сині зав’язки. Знайшлася й запасна спідниця з товстої цупкої тканини, шоколадного відтінку. Також без прикрас. Та поки почистять і відіпруть решту одягу, і цей згодиться. Гостя не збиралася на урочистості, а в будинку можна походити й у простому й невиразному.

Роксі заплела звичайну косу-колосок, накинула на плечі плетену з сірої вовни шаль, позичену у Дебри. На тому завершила приготування й залишила свої апартаменти. Попрямувала прогулятися будинком і зібрати думки до купи перед поверненням Себастіана. Заразом налаштується на розмову із ним.