-9-

***

Наступного ранку Роксана вирішила діяти. Скільки ще можна сидіти й копирсатися в думках та почуттях. Вона вже все обміркувала, тож трохи активності їй зараз не завадить.

А почати треба з маленького. Варто познайомитися ще з кимось з обслуги. Може, знайдеться хтось, хто допоможе дістатися міста, чи бодай до лісу пройтися.

Тож, рішуче налаштована, вона почала діяти. Потай від покоївки, щоб та нічого не сказала Бастіану. Не хотіла ще більше дратувати дракона.

Одразу після сніданку, Роксі висловила бажання пройтися. Дебра кивнула й повідомила:

- Барон поїхав у місто. Можете поки прогулятися. Якщо що – я увесь час була з вами.

Сама ж жінка тим часом заходилася прибирати. Роксана не роздумуючи, загорнулася у халат з товстого, проте м’якого та теплого полотна та рішуче залишила свої апартаменти.

В коридорі було значно прохолодніше, ніж у натопленій спальні, тож товстий теплий халат та домашні туфлі були цілком доречними. До того ж демонстрували, що тікати вона нікуди не збирається, а спокійно сидітиме у будинку.

Роксі неквапливо спустилася на перший поверх, звернула у довгий широкий коридор. Проминувши вже знайомі кімнати, дісталася крила для працівників. Обережно зазирнула у дальнє крило.

Двері, що зламалися під її рукою, вже полагодили. Замінили раму й забили вхід дерев’яним полотном. За потреби можна буде розблокувати, та не схоже на те, що Бастіан захоче туди лізти.

Роксі згадала реакцію дракона на знайдені нею обладунки. Видно, вони нагадали йому про події, що й спричинили каліцтво. Роксі розгублено потупцювала, та попрямувала в інший бік.

Завернула за ріг і натрапила на господарське крило. Широкий коридор вивів її до кам’яної арки, за якою ховалася кухня маєтку.

У широкому чотирикутному приміщенні у прямому сенсі кипіла робота. На дров’яній пічці, складеній з каменю, щось булькало у звичайній чорній каструлі. Тим часом на кам’яній стільниці над шафками з темного дерева, хлопець у полотняному фартуху та сірій бандані на голові нарізав дивні на вигляд овочі. Навколо нього стояли глиняні миски з уже підготовленими продуктами.

Почувши її кроки, він підняв голову від дошки.

- О, то ви гостя нашого барона? – м’яким мелодійним голосом поцікавився… ельф.

Збоку бандани стирчали кінчики гострих вух. Біляве волосся зав’язане, бо довге. Тож Роксана визначила расу кухаря саме так, не звернувши увагу на темну шкіру та середній зріст. Хоча для цього світу він був невисоким. Адже ті з місцевих, кого вона бачила, трохи вищі. А от для її світу — посереднім.

- А ви… ем… той самий кухар, що годував нас своїми шедеврами? – ввічливо мовила Роксана, пробуючи налагодити контакт з незнайомцем.

Тим часом міркувала, як себе поводити з тим дивним ельфом. Вона не так багато читала фентезійної літератури та дивилася фільмів, щоб розбиратися в різновидах гостровухих і розуміти, чим ті розрізняються один від одного й чого від них очікувати. Тим паче справу має з іншосвітним ельфом, котрий не вписується у відомі їй уявлення.

- Не треба мені лестити. – з ввічливою усмішкою промовив він і потягнувся до рушника на краю стільниці: - Нічого особливого я не готував. Так, звичайні страви.

Темний ельф витер руки та жестом вказав гості на табурет в кутку кімнати: - Сідайте.

- Дякую. – відказала Роксі та узявши меблину, переставила її так, щоб зручніше було розмовляти з кухарем.

Водночас потай згадувала лекції з підготовки до візиту у цей світ і що там було про ельфів. Здається, мовилося про дроу та любителів мистецтв. Мабуть, комплімент кухарю був правильним рішенням.

- Вам щось потрібно? Випити? Перекусити? – запропонував той, відволікаючи гостю від роздумів.

- Ні. Дякую. – м’яко відказала та: - Краще розкажіть, що ви тут готуєте… е…

- Егіль Шарлез. Для вас просто – майстер Шарлез. – відрекомендувався той.

- Роксана. Можна без прізвища. Воно іншоствітне. Вам буде складно. – привітно відказала.

Намагалася бути якнайдоброзичливішою. Може, так вдасться якось домовитися про відвідини міста. Чи хоча б розпитати про те й підготуватися.

- Добре, ленна[1] Роксана. – кивнув той, помішуючи вариво у каструлі.

- То розкажіть, що ви тут готуєте? Цікаво як то все у вас… - вона кивнула на розкладені на столі продукти.

- Нічого особливого. Обід і частково вечеря. Щоб швидше потім впоратися. – коротко пояснив кухар.

- А… - сумно протягнула жіночка.

На мить Роксі засумувала й вже замислилася про те, щоб піти. Та тут її погляд упав на дерев’яні ящики біля арки входу. Вони були заповнені дивним на вигляд овочами: яскраво синя морква; чорнильні бурячки; та не менш дивними фруктами: блакитними сливами та чорними круглими фруктами, схожими на яблука.

Розглядаючи іншосвітні продукти, гостя вигадала привід затриматися на кухні. Заразом вбити час теревенями та вивченням місцевих наїдків у світлі великого низького вікна напівпідвального приміщення. На вікні півколом не було штори й слабке світло вільно падало всередину, доповнюючи кристалічні світильники на стінах.  

- А, може, я вам трошки допоможу? – з надією, хоч чимось зайняти себе запропонувала Роксі.

Їй уже набридла бездіяльність. Хотілося трохи руху й потеревенити з кимось. Вже несила було сидіти в чотирьох стінах на самоті.

- Як? – здивовано озвався ельф, відриваючись від каструлі, в котрій щось усе ще булькало та вже не так інтенсивно.

Його біляве волосся зметнулося, та через бандану не потрапило на поверхню, а лише пройшлося спиною.

- Ну, наріжу овочі, почищу там щось. Що завгодно, аби вбити час та нудьгу.

- Сумно, бо барон не узяв вас із собою в місто?! – з розумінням уточнив кулінар.

- Так. – кивнула Роксана.

А чого приховувати чи брехати. Усе говорити не обов’язково, а головне можна не приховувати.

- Що ж, тоді складете мені компанію. Побазікаємо. Й мені веселіше буде і ви трохи розважитеся.