- 7 –

- 7 –

За вікнами зимову темряву пізнього вечора підсвічував тонкий шар свіжого снігу. У камінах котеджу в передгір’ї горів вогонь, зігріваючи мешканців та наповнюючи дім запахом дерева, що тліє, створюючи затишок. Заряджені магією кристалічні світильники малюють на стінах химерні тіні. Будинок огортає нічна тиша.

Час готуватися до сну, от тільки господар і не думає вкладатися. Тривога й хаотичні думки заважають барону дер Кейнгеру послідувати прикладу гості та вирушити у власну спальню. Аби знову не крутитися пів ночі в думках і переживаннях перш ніж забутися тривожним сном, він йде до свого кабінету.

Бастіан замкнувся у просторій квадратній кімнаті. Його оточили стіни темно-зеленого кольору та масивні меблі темного дерева. Кімната не була щільно заставлена меблями. Кабінет — доволі просторий, проте досить зручний, як на робоче приміщення голови гнізда. Під стіною навпроти входу — велика книжкова шафа, частково заповнена томами різної тематики, та здебільшого наукової, прикрашена статуетками вирізьбленими з цінних порід дерева. Посеред кімнати – масивний письмовий стіл. На стільниці стосик нерозібраних паперів та кристал – лампа. Біля столу — крісло з високою спинкою, прикрашеною різьбленням. Сидіння оббите смарагдовою тканиною, у тон важких штор на високому вітражному вікні та килима на підлозі під столом. Збоку стоїть крісло для відвідувачів, а під стіною – невеличка тумба – бар. В ній дракони роду Кейнгер зберігають особисті алкогольні надбання.

Темна та спокійна в цей час кімната, здалася Себастіану невимовно затишною. Підхоже місце, щоб побути наодинці й подумати. А обміркувати є що. Тож, він ступив усередину, зачинив за собою двері та пройшов до вікна.

Непевне світло зірок та блідо-рожевого Среба[1], підсвічували вітраж, від чого скляний дракон з блакитною трояндою у лапах, здавалося, знущався з живого побратима, виблискуючи очима та пазурами, в яких тримав всипану шипами квітку.

Бастіан нервово сіпнув штори, криво затуляючи вікно, щоб не дивитися на нього й менше згадувати про своє каліцтво. Насмішка долі: дракон, що більше не може літати! Спадкоємиць, що став розчаруванням роду!

Бастіан роздратовано пирхнув, випускаючи з ніздрів тонкі цівочки диму. Силою волі повернув самовладання. Відкинув ті думки й у два кроки пройшов до тумби-бару. Відчинивши дверцята дістав звідти пляшку та склянку. Плеснув собі рому. Відставив склянку на письмовий стіл і прибрав пляшку у бар – якомога далі з очей, щоб не спокушатися випити все й одразу.

Ідея напитися здавалася спокусливою, але ризикованою та недалекоглядною. В нього завтра зранку запланована зустріч, й треба повирішувати деякі питання у Вестеджі. Потрібна ясна голова. Необхідна, щоб втекти з власного дому. Втекти світ за очі від цього дивного відчуття, яке женеться за ним вже третій день.

Бастіан впав у крісло й узявши склянку, зробив великий ковток, щоб заглушити те дивне, що борсається на глибині свідомості. У тьмяному світлі кристальної лампи, темне скло здавалося химерним, а рідина – каламутними водами зимової річки. Гріючи у руці склянку, дракон заглибився у себе, намагаючись зрозуміти, що з ним відбувається.

Якийсь час він картав себе за те, що підписався на візити іншосвітян. Переймався тим, що не може до кінця зрозуміти свою гостю. Вони, наче добре й мило спілкуються, але чомусь йому постійно хочеться відсторонитися. Він боїться її налякати своїм виглядом, неідеальними манерами, жорстким поглядом…

В одну мить вона здається схожою на людських жінок. Не надто тендітна, поміркована й вдумлива. В іншу, стає схожою на дракесс. Вольова та непохитна, наче зачарований ельфійський клинок, який гнеться, але не ламається. Проте, в ній нема тої холодності та жорсткості, котра трапляється в їхніх жінках. Немає і любові до світських розваг, що присутня й у дракесс і у людських жінок. Але водночас немає й ельфійської тендітності, як у дочок Алістрае[2]. І що йому з нею робити? Як себе поводити? Як зрозуміти її? Себе? Чому йому так ятрить душу ця ситуація?

Дракон ніяк не міг знайти відповіді бодай на одне з цих питань. А ще, він не знав що робити зі своїм страхом. Страхом відкритися, страхом показати себе, пустити у свій маленький сховок від світу.

Бастіан вже давно відчував, йому потрібно з кимось поговорити, комусь відкритися, поділитися з кимось своїм болем. Запиваючи свій розпач ромом, він шукав вихід з глухого кута, куди сам себе загнав, своїми міркуваннями.

Врешті, його осяяла думка: - Треба навідати Мелінду. Ця повія завжди могла його заспокоїти й вміла допомогти розслабитися. І вона ледь не єдина, кому він не огидний. Ця людська жінка вже давно допомагає йому зменшити напругу. Може, так в голові проясниться і він зрозуміє, що відчуває до Роксі.

Бастіан пирхнув від того, як іронічно складається ситуація. Одна красуня має допомогти зрозуміти його почуття до іншої.

Він одним махом допив ром, запиваючи цю думку алкоголем. Час йти вкладатися. Треба спробувати хоч трохи поспати…

Раптом, дракона осяяла думка. Розуміння прийшло різко, наче хтось увімкнув щось у нього в голові. Цікавість. Ось що він відчуває до Роксі. Це не просто бажання розшифрувати ребус, це жага дізнатися яка вона. Не просто жадання вродливої жінки чи миттєва закоханість, що швидко минає. Ні. Це дещо більше. Давно забуте. Романтична цікавість. Зацікавленість у зближенні.

Колись, давно, десятиліття тому, він щось схоже відчував до своєї нареченої. На початку шістнадцятого року його життя, ще до війни, на одному з балів, його познайомили з дочкою сусіда. Чи то були оглядини для драконячої молоді? Пам'ять вже стерла деталі. Залишила лише слід, на ім’я Джослін дер Крейден. На рік старша дракесса. Яскрава, весела, сильна. Вони одразу ж сподобалися один одному й швидко знайшли спільну мову.

Все було добре, поки… Не почалася війна. З першого бою молодий дракон вийшов героєм. Його славили. Вітали та пророчили стрімку кар’єру. Військові звання, яких він ніколи не хотів, а довелося. А потім… Він вдруге опинився на полі бою. І все б йшло добре, якби не підступ. Тоді стало зрозуміло, що чорні їх зрадили. Свій вид, континент, цивілізований світ… Та загону вже було байдуже на те, що очі відкрилися й чорних почали виганяти. Від загону лишилося лише двоє драконів. Двоє з дюжини. Один встиг вивернутися, а Бастіан…