- 6 –

- 6 –

Першого ранку в іншому світі Роксана прокинулася у гарному гуморі. Вона відкинула усі турботи й намагалася не думати про проблеми, котрі залишила у рідному світі. То все почекає. Перед нею розгортається інший світ. І їй хотілося узяти з цієї подорожі все по максимуму. Бажала прогулянок і краєвидів, а також мальовничих вуличок невеликого містечка, котре проїжджали вчора. Вона не змогла нічого роздивитися, бо було темно й з карети не виходили, та тепер була сповнена ентузіазму вивчити цю місцину, надихнутися природою та насолодитися приємною компанією дракона.

Вона протерла заспані очі, позіхнула та поглянула на годинник на стіні. Ще досить рано. Можна полежати.

Погляд побіг далі кімнатою. Сковзнув по каміну, біля якого й висів великий механічний годинник. Камінь, з якого складено камін, виблискував під променем, що падав у прогалину між важкими шторами на вікні. Темний, він гармонійно доповнював інтер’єр кімнати створюючи спокійну та водночас нейтральну атмосферу спальні.

Єдиним мінусом була прохолода. Деревина в каміні, навпроти широкого ліжка, на якому лежала гостя, вже догоріла. На ранок кімната трохи вистудилася. Та тепла ковдра не дала жінці змерзнути.

Роксана покрутилася, мандруючи думками й розмірковуючи, чим би зайнятися. Ранувато для сніданку, проте спати вже не хотілося. Тож Роксі підвелася, стягнула з ліжка картату ковдру, якою до того вкривалася та закуталася у неї. Сині, зелені та сірі клітинки товстої й водночас м’якої тканини доповнювали інтер’єр та гармоніювали з оббивкою меблів темного дерева. Й до того ж непогано зігрівали, бо копирсатися у валізах у пошуках одягу було ліньки. Перед сніданком вдягнеться. А зараз їй хотілося трохи побайдикувати. Посидіти й розслаблено насолодитися початком нового дня.

Вона підійшла до вікна, розчахнула штори, такого ж кольору, як і ковдра, вмостилася на канапу під вікном. Занурилася у думки, розглядаючи краєвид з вікна спальні.

За вікном вбачався мальовничий пейзаж. Засніжені гірські вершини, та присипаний сніжком хвойний ліс. Сині сосни тягнулися у небо, намагаючись наздогнати кам’яні брили гір та шкрябнути верхівками небосхил.

Цей пейзаж приніс Роксані умиротворення. Чиста білина снігу, мальовничі гірські вершини, та синювата хвоя. Усе це перетікало у небесну блакить ясного ранку.

Вона згадувала вчорашній вечір. Обмірковувала усе, що трапилося. Перехід, дорога до маєтку дракона. Роксана намагалася зрозуміти дивну поведінку Себастіана. Його м’яку турботу та водночас якусь відстороненість. Хост, наче боявся її образити чи відлякати. Як і раніше стриманий і так само напружений. Можливо, сьогодні він вже розслабиться? Чи він і вдома такий і то не було через перебування в іншому світі? Поки не зрозуміло. Та Роксані хотілося в тому розібратися. Бажала заприятелювати з хостом. Проводити більше часу у його компанії. Жадала насолодитися тим дивним теплом і затишком, яке відчула тоді на вечері в агенції.

Роксана занурилася у себе, шукаючи там спокій та внутрішню рівновагу, яка останнім часом похитнулася. І можливість загорнутися у спілкування з драконом, наче у ту саму ковдру, в якій сиділа, видавалася їй слушним варіантом морально розвантажитися. Вона вже була замріялася про довгі прогулянки й зимові краєвиди, про затишні посиденьки біля каміна, коли її різко видерли зі світу фантазій.

 З розмірковувань її витягнув стукіт у двері. Вона здригнулася від неочікуваного звуку. Стрепенулася й швидко отямившись, озвалася.

До спальні увійшла покоївка. Трохи молодша за Роксі дівчина у форменій сірій сукні простого крою, схилила голову у вітанні та одразу ж відрекомендувалася: - Мене звати Дебра. Можете називати мене Деббі.

- Роксана. Можете кликати Роксі. – кивнула вона у відповідь.

- Барон дер Кейнгер попросив мене допомогти вам зібратися на сніданок. Ви ж його гостя з іншого світу? – зацікавлено мовила шатенка середнього зросту й такої ж статури та вичікувально поглянула на мандрівницю.

- Так. - кивнула Роксана: - Вже час збиратися?

В неї з’явилося бажання руху. Схотілося кудись іти й щось робити. Меланхолійний настрій вмить розчинився від оптимізму й обережної цікавості нової знайомої. Роксана, наче заразилася бажанням досліджувати усе навколо, тож виявила ентузіазм до зборів.

- Так. Сніданок за годину. – повідомила дівчина.

- Добре. Я зараз. – мовила пані Думчук і попрямувала у ванну, вмиватися.

- Я поки підготую вам одяг. Бачу, ви не розібрали валізи. – обережно мовила дівчина.

- Приїхали пізно. Було не до того. – ухильно відказала Роксана й сховалася за дверима просторої ванної.

У прямокутній кімнаті містилася дерев’яна ванна та умивальник з металевим резервуаром для води. Роксі на хвильку скинула ковдру, залишивсь у білизні, в котрій учора завалилася спати. Націдивши у долоні воду, вона умилася. Здригнулася від уже вистиглої води. Ще сильніше змерзла, тож швидко загорнулася у ковдру, котру залишала на бортику ванної.

Роксана одразу ж поспішила назад, бо стояти босоніж на шорстких кахлях підлоги було все ще холодно. Увечері Роксані було ліньки розбирати валізи та шукати потрібний одяг. Та й зранку вона тим не заморочилася, тож тепер трохи змерзла й куталася у ковдру.

В цей час, покоївка повитягала з валіз, що стояли біля ліжка, потрібні речі та розклала їх на ньому.

Роксана поглянула на підготовлений одяг. Повний комплект. Льняна білизна кремового кольору складалася з коротких шортиків та нижньої сорочки на широких бретелях. До того додавався корсет у вигляді жилета з товстої тканини. Усе в тон. Навіть теплі плетені панчохи з зеленими стрічками замість зав’язок. Того ж кольору нижня спідниця з товстого льону. А зверху домашня сукня з тонкого сукна. До цього додавалася шийна хустка з тонкої напівпрозорої тканини.  

- Це домашній комплект. – мовила Дебора, впіймавши скептичний погляд Роксани.