Глава 11

Рипнули двері, за мить у передпокій вийшов граф, блідий, мов привид, а слідом і задумлива жінка. Відсторонено глянувши на Елрізу, яка повільно підвелася з лавки, маг вказав на вихід понурим кивком. Боязко глипнувши на страхітливу відьму, дівчина на негнучких ногах попрямувала за Арвальдом й опинившись надворі, наостанок обернулася до застиглої на порозі Аґарії, в сірих дівочих очах промайнуло відверте співчуття з часткою болю. Звісно, відьма відразу вловила емоції юної магині та здогадалася, що вона підслухала розмову.

— Арвальде! — раптом гарикнула жінка магу вслід, той враз зупинився. — Не завжди порятунок варто шукати десь далеко, нерідко справжній скарб є поруч… Лише варто його помітити та не втоптувати в бруд! — із цими дивними словами не зводила цупкого, вивчаючого погляду з приголомшеної Елрізи. — Прощавай… інквізиторе… Колись вже зустрінемося в інших світах… — зронивши останню фразу, захлопнула двері.

— Ходімо! Чого стоїш? — буркнув граф до ошелешеної дівчини, яка розгублено вирячилася на дерев’яні двері.

І вкотре в кареті повисла гробова тиша, гнітюча й нестерпна, лише знадвору лунало цокотіння копит єдинорогів. Насупившись грозовою хмарою, маг поринув у важкі роздуми. Авжеж, інформація, надана відьмою, приголомшила! Переслідуючи нейтралів, граф заразом знищував і надію на власний порятунок, ба більше, серед них жінки траплялися зрідка. І де ж шукати магічно сильну нейтралку? Якщо в королівстві й залишилися носії цієї загадкової енергії, то їх одиниці. Можливо, ще досі десь переховуються… Стиха зітхнувши, маг задумливо поглянув на сидячу навпроти Елрізу. Саме цієї миті вона мовчки втупилася поглядом в скляну шибку, чомусь в її ясних очах зауважив сльози…

— Щось трапилося? Ти плачеш? — Арвальд іронічно хмикнув. — Злякалася чорної відьми?

— Не вельми приємна особа… — дівчина судомно зітхнула, приховуючи власні емоції. Насправді чомусь їй було шкода тієї жінки, життя якої зруйнував покійний граф Вонтерширський, також серце розривалося через співчуття… Співчуття до Арвальда, якого раніше ненавиділа усім єством, навіть подумки вигадуючи для нього якесь магічне покарання. — Але мені шкода її, — стиха зронила зі щирістю та гіркотою. — Чорна магія, то якесь покарання вищих сил, а та жінка приречена на жалюгідне існування…

— Емпатія… Не завше то добре, юна міссі, — констатував понурий граф. — А ти ще дитина, невинна й чиста, мов струмок. Довірлива й наївна… — докірливо хитаючи головою, неначе душу виймав глибинами щирого, відвертого погляду. Таким Елріза бачила інквізитора вперше. Розгубленим, навіть зломленим, хоч і приховував оцей біль за маскою непорушності та крижаним панциром. — Шкода тобі ту відьму? Чорні магині вміють захищатися, хоч і не завжди…

— Насправді в цьому королівстві щодо жінок дурні, несправедливі закони! — раптом випалила Елріза, але за мить прикусила язика. Не варто виказувати справжні емоції, адже граф може здогадатися, що вона підслухала розмову.

— То ти засмутилася через відьму чи через… оті закони? — Арвальд іронічно посміхнувся кінчиками губ, проте та посмішка здавалася гіркою.

— Не знаю… Можливо, просто втомилася… — шмигнувши носом, Елріза опустила голову.

— У такому разі можеш прилягти на сидіння та відпочити, — граф раптом простягнув їй м’яку, оксамитову подушку. — Дорога попереду довга, ми не станемо зупинятися на ночівлю, лише десь в таверні, щоб поїсти та нагодувати єдинорогів, а вночі продовжуватимемо їхати, — вочевидь маг волів якнайшвидше повернутися до маєтку.

Звісно, подорож неабияк втомила дівчину. Арвальд здебільшого був мовчазний, зрідка обходився скупими фразами. По дорозі до рідного графства карета зупинялася лише одноразово, адже маг звелів дівчині та кучеру придбати в сільських торговців їжу, а трапезувати довелося в кареті. Маєтку дісталися вже на світанку, коли світило спалахнуло в небі ранковою загравою. Зустрічаючи прибулого графа, до воріт поспішала збентежена, понура управителька.

— Ваша Маговельможносте, — квапливо вклонилася, підтискаючи губи. — В нас поважний гість… Вчора ввечері до замку завітав Його Світлість герцог Ермунд, забажав вас дочекатися, — судомно зітхнула, нервово кліпаючи. — Довелося його прийняти… Також чомусь цікавився міссі Елрізою, — тривожно поглянула на втомлену дівчину, яка стояла біля графа. — Звісно, я повідомила, що ця служниця вас супроводжує в дорозі… — через таку новину юна магиня заклякла, спиною пробіг холод. Усвідомила, що насправді неабияк пощастило з цією подорожжю. А якби вона залишилася в маєтку, якби Арвальд не взяв її з собою? Хто би у цьому випадку зумів захистити від настирливого, хтивого герцога? Вочевидь стала би жертвою його брудних домагань…   

— Що ж… Можливо, у Його Світлості якісь термінові справи, — зважаючи на вираз скам’янілого обличчя, графа не порадував цей раптовий візит Ермунда. Насправді неабияк втомився з дороги і волів відпочити, а натомість доведеться приймати поважного гостя. Поглянувши на заціпенілу Елрізу з округленими у страху очима, стягнув з пальця один з пернів.

— Це потужний артефакт, — простягнув дівчині. — Візьми, надягни. З його допомогою про всяк випадок встанови захист навколо своєї кімнати, щоб сторонні не турбували, — вочевидь натякнув на герцога. — Сьогодні ти вільна. Йди, відпочивай… Раджу перебувати в кімнаті, містрес Орманда покличе тебе, коли знадобишся, — насупившись, квапливо покрокував в бік замку разом з управителькою.

Узявши валізу, розгублена Елріза поспішила до власної кімнатки. Звісно, перстень відразу надягнула на вказівний палець та вкотре дивувалася, що граф продовжує її захищати від мерзенного гостя. Раптова поява цього мага в замку насправді злякала дівчину, краще й дійсно сидіти в кімнаті та носа не висовувати.

Увійшовши до зали, Арвальд стримано привітався з герцогом, який величаво розвалився в кріслі та повільно ковтав вино зі срібного келиха. Біля нього крутилася чорнява служниця Заїра. Улесливо посміхаючись, поставила на стіл перед гостем тацю з наїдками. Помітивши хазяїна, відразу посерйознішала та схилила перед ним голову.