Глава 10

Не встигла Елріза подумки облаяти осоружного графа на чім світ стоїть, як раптом її рвучко підняло в повітрі потужним поривом магії.

— Дитина, та й годі… — хрипко й докірливо долинуло з ліжка, за мить оторопіла Елріза гепнулася на м’яку ковдру, а поряд опустилася її подушка. — Невгамовна… Спи вже! Ще бодай один вибрик, застосую заклинання нерухомості, — схоже, погроза подіяла. Зважаючи на сталеву рішучість в голосі, граф насправді міг скувати дівчину магією, а лежати нерухомим монументом до ранку не вельми хотілося.

— Не здивуюся, якщо ви таким чином затягуєте дівчат на ложе… — злісно зітхнувши, Елріза не зуміла стриматися від їдкого зауваження. Квапливо відсунувшись до краю ліжка якнайдалі, розвернулася спиною.

— Помиляєшся… Трохи інші методи… — дівчина налякано скрикнула, коли цупкі руки мага розвернули її на спину й за мить Арвальд опинився зверху, нависаючи скелею. Застигши, незмигно зазирав в округлені сірі плеса, цей дикий, хижий погляд мимохіть озвався вогняною хвилею, що прокотилася дівочим тілом. Після випитого вина обдав хмільним, гарячим подихом, а його губи завмерли від її тремтячих вуст за кілька міліметрів… Здавалося, за мить Елріза рухне у безодню, де вирує вулкан, а липкий страх та вже звична ненависть до пихатого мага межували з досі незвіданим відчуттям якогось нестерпного очікування. Таке враження, наче й час зупинився на оцій миті, вибиваючи з голови геть усі думки.

— Не… вбивайте… — раптом зірвалося з дівочих губ ледь чутним шепотом. — Я жити хочу…

— Що?! — різко підвівшись, граф рухнув горілиць та гучно розреготався. Звісно, не збирався нікого вбивати, воліючи лише збентежити норовливе дівча. Вочевидь сподівався на іншу реакцію, геть не на такі слова. — Ти… — не стримуючись, захлинався їдучим реготом. — Зазвичай на ложі дівчат не вбивають… Якщо й карають, то інакше…

— Карають? Я ж нічого поганого не зробила! — оговтавшись від дивного шоку й заціпеніння, дівчина відсунулася до самісінького краю ліжка, вирячившись у страху та подиві на мага, який продовжував давитися сміхом, аж сльози проступили.

— Оце розвеселила на ніч! — опановуючи себе, Арвальд докірливо хитав головою. — Наївне, «зелене» дитя… — в карих очах вигравали сміхотливі бісики. І де ж раптом поділася та звична суворість?

— Вам смішно?! А мені геть не смішно! — обурено скрикнула дівчина, смикаючи до себе ковдру. — Що… Що ви собі дозволяєте?! Ви…

— А міг би дозволити собі і більше, якби захотів, — граф лукаво примружився, споглядаючи збентежену Елрізу. На її розчервоніле личко спадали русяві локони, а округлені очі виблискували войовничо, наче в розлюченого каракала. — Яка ж ти кумедна… — посміхнувся кінчиками губ. — Гаразд, лягай вже, треба відпочивати, — змахнувши лівицею, проявом магії враз загасив в кімнаті всі лампадки.

Лежачи в темряві спиною до графа, дівчина згорнулася калачиком та застигла, не наважуючись змінити положення. Нахаба! І як зрозуміти його поведінку? Гадала, що таким чином маг з неї знущається, пригадалися його образливі слова про її посередню зовнішність без родзинки, та чи насправді так вважає? Охоплена роздумами, Елріза поступово занурилася в міцний сон.

Вночі наснилися батьки… Магиня чула стривожений голос матері, вона наче кликала, благаючи врятувати, також з темряви виринула постать батька. Опустившись на краєчок ліжка, він лагідно торкнувся плеча застиглої доньки, а Елріза помітила в чоловічих очах невимовний смуток. Таке враження, неначе волів щось важливе повідати, проте…

Виринаючи зі сну, дівчина розплющила повіки. Саме цієї миті її плеча торкався Арвальд, сидячи на ліжку вже вдягненим.

— Вставай, час вирушати в дорогу, — зітхнувши, відвів задумливий погляд. — Сніданок вже принесли…

— Чому ж раніше мене не розбудили? — смикнувшись, Елріза рвучко підвелася на ліжку та здивовано вирячилася на Арвальда. Невже проявив милосердя, дозволяючи якнайдовше відпочити? Авжеж, де граф, а де милосердя…

— Сподіваюся, швидко зберешся та не змушуватимеш мене довго чекати, — не відповів на її запитання. Стиснувши губи, квапливо підвівся, виказуючи звичну суворість. Зрештою, сів за стіл та приступивши до трапези, втупився поглядом у вікно.

Шуснувши з-під теплої ковдри, Елріза схопила свої речі та поспішила до купальні, де й швидко привела себе до ладу. Не хотілося змушувати графа довго чекати та через це гнівити, ще би й не завадило поснідати. Зрештою, за кілька хвилин за столом вже смакувала пухкий омлет та гарячі, хрусткі булочки з м’ясною начинкою. Хай там як, готують тут смачно. Трапезуючи, Елріза крадькома кидала погляди на задумливого Арвальда, який відсторонено ковтав чорний чай. В застиглому погляді карих очей вловила незрозумілу зажуру, вкотре здалося, що мага щось терзає, дізнатися би причину цього смутку… Авжеж, після повернення до замку неодмінно витрусить з домовика правду! Гадала, містер Ірлі завітає до неї, оскільки благатиме знову зруйнувати захист навколо кухні, а наразі не бачити йому молока та смаколиків…

Під час подальшої подорожі в кареті панувала гнітюча тиша. Сидячи навпроти Елрізи нерухомим монументом, Арвальд незмигно втупився у віконце, навіть і слова не зронив. Суворе обличчя, неначе витесане з каменю, напружено застигло, як і скляний погляд. Таке враження, що за крижаною маскою маг приховував неабияке хвилювання, неодмінно щось терзало його душу, дівчина не могла цього не помітити. Протягом кількох годин так і не наважилася порушити тишу, мовчки занурившись у читання. Зрештою, відірвавши погляд від сторінок та піднявши голову, побачила за вікном низенькі, скромні хатини якогось селища, чимало помешкань здавалися занедбаними, навіть подвір’я поросли густою травою та чагарниками. Занесло ж в таку глухомань! Схоже, карета дісталася околиць графства Рокшир та попри сподівання Елрізи продовжити шлях, раптом зупинилася біля однієї з дерев’яних хатин.

— Приїхали… — ледь чутно пробурмотів насуплений граф, його обличчя помітно напружилося, навіть вилиці здригнулися.