Глава 8

Вперше в житті Елрізі довелося трапезувати разом з челяддю. Ба більше, на кухні серед брудних казанків, де повітря було спертим від запахів щойно приготовленої їжі та спітнілих тіл прибулих слуг. За дерев’яним столом на лавках квапливо розташувалися голодні, втомлені робітники, кілька кухарок та служниці, серед них спостерігалися оті чорнява й русява дівиці, які навідувалися до бібліотеки. Стиснувши губи, вороже й злісно зиркали на новеньку. За хвилину завітав і Раймунд. Поставивши на дощату підлогу важке відро з водою, правицею пригладив скуйовджене волосся. Поспіхом привітавшись з усіма, винувато поглянув на сидячу за столом Елрізу. Авжеж, через вчорашнє почувався винним, не слід було тягнути дівчину отим коридором… Сутужно зітхнувши, розташувався на лавці біля Елрізи, яка задумливо роздивлялася прості наїдки. В мисці перед нею парувала гаряча каша й щось схоже на м’ясну підливу, на дерев’яній таці грубо нарізані овочі, шматки запеченого м’яса та пиріжки з капустою. Що ж, про звичні делікатеси доведеться забути.

— Раймунде, ми всі вже чули про вчорашнє, — куштуючи гарячу кашу, чорнява служниця не зводила злісного погляду з Елрізи. — Супроводжував… новеньку до графських покоїв?

— Заїро, а тобі що до того?! — невдоволено буркнув Реймунд, ковтаючи узвар. — Насправді вирішив скоротити шлях до вежі та провести міссі Елрізу, хотів, як краще… Потім той клятий герцог зненацька з’явився, темрява йому в очі! Причепився до дівчини, а Його Маговельможність… Захистив служницю від брудних домагань! Він…

— Авжеж, так «захистив», що "бідолашна" дівчина до ранку перебувала в його покоях! — чорнявка уїдливо скривила губи. — І що, гарно «захистив»? — злісно зиркнула на знічену Елрізу, яку геть не радувала ця розмова, ба більше, в присутності челяді.

— Хай вам буде відомо, я не ділила ложе з графом, ночувала на канапі… — дівочий голос здригнувся через хвилювання, насправді дівчина боялася, що постраждала її репутація. — Хоча… Я не повинна виправдовуватися…

— Авжеж, на канапі! — не вгамовувалася чорнявка з відвертим бажанням принизити перед усіма нову служницю. — І чим же ти привабила Його Маговельможність? Якась магія чи зілля? Бо інакше не розумію, що він в тобі знайшов…

— Та вже замовкніть, дайте спокійно поїсти! — гримнула літня, дебела кухарка, суплячи густі брови. — Розкудахталися, мов кури! Заїро! — невдоволено глипнула на чорнявку. — Ти б краще так працювала, як пліткуєш! Язика би тобі вкоротити не завадило!

— То ви всі за неї заступаєтеся… — цідила крізь зуби Заїра, хоча й розчервонілася від сорому. — Диви-но, Дейно, — штурхнула ліктем русяву подругу, яка мовчки трапезувала ліворуч. — Вчора твій Раймунд проводив новеньку, сьогодні вже сидить біля неї, а завтра почне залицятися…

— Заїро, замовкни! — буркнув Раймунд, не приховуючи роздратування. — Не пхай носа до чужого проса, краще переймайся власною репутацією!

Після цих слів Заїра стиснула губи та водночас зробилася червоною, мов буряк. Зрештою, замовкла, опустивши голову. Схоже, Реймунд щось знав та зачепив за живе…

— А як сама під графа лягала, то не думала про репутацію, — раптом докірливо мовив білявий робітник, а решта чоловіків за столом здавлено пирснули. — Що, казишся, бо нашого графа вже не цікавиш? — піднявши голову, протинав оторопілу Заїру блакиттю очей.

— Діконе, стули пельку… — засичала чорнявка, підводячись з-за столу. — Досить з мене, вже наїлася! — скрикнувши, стрілою кинулася з кухні.

— Як завжди… Ані «дякую» тобі, — хмикнула пишнотіла кухарка, жуючи запечене м’ясо. — Чи існує така магія, щоб вкоротити отій курці язика? — їдуча репліка враз викликала в кухні гучний регіт. — А ти чого не їси? Не смачно? — поглянула на застиглу за столом Елрізу. — Не зважай на ту кралю! Авжеж, казиться… Опісля того, як колись побувала в покоях графа, уявила себе центром всесвіту! — з таким аж надто мудрим формулюванням власних думок діловито підняла вказівний палець. — А ти, новенька, худа, мов тріска! Їсти треба більше, бо сил забракне працювати! Так і рухнеш десь посеред замку, голодом зморена…

Хоч Елріза, навчена гарним манерам, не звикла до подібних розмов за столом, проте місцеві слуги наче не виказували ворожості, неприязні, навпаки. Навіть грізна кухарка заступилася. Хай там хто і що надалі стане пліткувати, Елріза вирішила не зважати на образливі слова та пересуди, бо насправді її сумління чисте, як і честь не заплямована.

Ввічливо подякувавши кухаркам за обід, дівчина покинула кухню та наостанок встановила зруйнований захист, подумки вдаючись до відповідного заклинання. Що ж, нехай містер Ірлі знає, з ким має справу! По обіді управителька звеліла прибрати в гостьових покоях, де ночував герцог з білявими дівицями. Опинившись в тому приміщенні, дівчина мимоволі здригнулася зі згадкою про оті чорні, моторошні очі Ермунда, про брудні домагання. В покоях наче й досі відчувалася його важка енергія, витав задушливий запах жіночих парфумів.

Коли важкий день добігав кінця, надворі спалахували світильники та магічні наземні смолоскипи, освітлюючи алеї замку. Після вечері Елріза відразу поспішила до своєї кімнатки. Узявши чистий одяг, попрямувала до загальної купальні, призначеної для слуг. Звісно, трохи зачекала, доки помиються інші. Хай там як, не хотілося зайвий раз зустрічатися з язикатими служницями, на сьогодні досить отих неприємних розмов. Приміщення купальні геть не порадувало затишком, на вогкій кам’яній підлозі спостерігалося кілька балій з брудною водою, на щастя, для жінок та чоловіків були окремі кімнати, а у відрах біля стіни ще залишилася чиста вода, вже легше…

Скинувши ненависне вбрання служниці, Елріза проявом магії здіймала над собою в повітрі відра з теплою водою, яку хвилями обрушувала на оголене тіло. З неабияким задоволенням змиваючи з себе бруд і липкий піт, блаженно заплющила повіки, навіть стиха щось наспівувала під ніс…

— Твоя побутова магія насправді вражає, — раптом в купальні, мов грім серед ясного неба, залунав хрипкий, до болю знайомий чоловічий голос.