Глава 7

Прокинулася Елріза від скрипу дверей. Здригнувшись, розплющила повіки та рвучко підвелася на канапі.

— Годі спати, юна міссі! — схрестивши руки на грудях, посеред покоїв стояла насуплена управителька, а графа в приміщенні не спостерігалося. — Час вже братися до роботи! Повернетеся до бібліотеки та завершите прибирання, — в її погляді не відчувалося осуду, лише звична непохитність. — На щастя, герцог та ті дві кралі залишили маєток, отож, ви в безпеці. Це ж треба, щоб ви привернули його увагу! Мені відомо, що Його Маговельможність насправді вас захистив від брудних домагань, але слуги, звісно, пліткуватимуть різне, оскільки ви ночували в цих покоях… А Раймунд дурень! — злісно хмикнула. — Збрело ж йому в голову тягнути вас серед ночі повз гостьові покої! — скрушно похитала головою. — Легковажний вчинок… До речі, мене й досі дивує, як ви так швидко впоралися на кухні, — недовірливо примружила очі, проймаючи цупким поглядом. — Наш хазяїн і сам здивований, вранці кожного допитав особисто, вдаючись до ментального артефакту… Від нього важко приховати правду! Як з’ясувалося, вам дійсно ніхто не допомагав…

— Я ж казала, що працювала самотужки, — пробурмотіла Елріза, лупаючи заспаними очима. — Побутова магія… А мені ніхто не вірить, — зі згадкою про ментальний артефакт враз напружилася, сон як рукою зняло. Вочевидь вчора Арвальд не додумався чи не захотів вдаватися до того артефакту, щоб її допитати… Дивно. Мабуть, і сам був втомлений. Цікаво, а чи зумів би витягнути з неї правду? Практично дійсно ніхто не допомагав, жодна жива душа… Світлі Сили! А якби дізнався про перстень, вкрадений домовиком? Якщо духу нічого не загрожує, то дівчину би неодмінно покарали через брехню та крадіжку! Також дивно, що вранці граф її не розбудив, не прогнав з покоїв. Вкотре поведінка цього мага дивувала. То гарчить і зневажає, то захищає…

Повернувшись до власної кімнатки, Елріза квапливо привела себе до ладу. На щастя, управителька подбала, щоб дівчині принесли скромні наїдки, оскільки сніданок вже пропустила. Втамувавши голод кількома пиріжками з м’ясом та узваром, вона поспішила до бібліотеки. Звісно, не так воліла братися до роботи, як знову побачити домовика, неабияк кортіло вивідати таємницю графа… Чому ж раптом охопило цим бажанням? Ще до вчорашньої ночі ладна була у ненависті його роздерти на шмаття, проте ця жага притупилася через дивний вчинок мага… Міг же не захищати її від того моторошного, поважного гостя! Чужа душа, як кажуть, темний ліс… Чим насправді керувався Арвальд? Невже жалістю до служниці? Чи йому не байдуже до неї? Чомусь пригадався отой доторк до її обличчя, як опісля маг рвучко відсмикнув руку, ще й погляд був таким жагучим, наче в очах вирував вогонь… Хіба ж чоловік так поводиться, якщо дівчина його геть не цікавить? Хай там як, поведінка Арвальда дійсно здавалася дивною.

Бібліотека зустріла тишею, лише за вікнами лунав шерхіт листя дерев та інколи пташиний спів.

— Містере Ірлі! Ви тут? — стоячи посеред приміщення, Елріза озиралася довкола у пошуках домовика, проте того хитруна ніде не спостерігалося. Вочевидь навмисно не трапляється їй на очі та ховається, а можливо, десь вештається замком чи ласує смаколиками на кухні. Що ж, зрештою, неодмінно ще з’явиться. Задумливо зітхнувши, дівчина взялася до роботи, продовжувала чистити від пилу стелажі й фоліанти. За годину вирішила відпочити, відновити магічний резерв, заразом і почитати. Узявши один з фоліантів, умостилася в кріслі, проте не судилося насолодитись читанням, оскільки з коридору долинули кроки. Вочевидь хтось цілеспрямовано наближався саме до бібліотеки.

За мить двері розчахнулися. Карбуючи крок, у приміщення увійшли дві служниці. Навіть не привітавшись та схрестивши руки на грудях, безцеремонні дівиці зупинилися навпроти Елрізи, свердлячи її злісними поглядами. Одна була чорнявою, з темними очима, а інша — русява.

— Що, новенька… — процідила крізь зуби чорнява дівчина. — Не досить того, що вирішила звабити нашого Раймунда, ще й в графських покоях ночувала!

— А вас не вчили вітатися? — згорнувши фоліант, Елріза неохоче підвелася з крісла. Насправді нікому й ніколи не дозволятиме витирати об себе ноги, ба більше, місцевим слугам!

— Дейно! Диви-но, яка вона гонорова! — чорнявка гнівно пирснула до русявої подруги, яка люто блимала зеленкуватими очима, проте мовчала. — Ще й характер показує! Гадає, що побувавши на ложі графа, може поводитися тут, мов хазяйка! Агов, дівчинко, спустися на землю! — гарикнула до ошелешеної через таку заяву Елрізи. — Не ти перша і не ти остання, второпала?! І від Раймунда тримайся якнайдалі, бо в нього є дівчина…

— То ви прийшли задля того, щоб мені погрожувати? — зіщуливши очі, Елріза гнівно уперла руки в боки. — Насправді ложе з графом я не ділила, він захищав мене від…

— Авжеж, розкажи це духам замку! — хмикнувши уїдливо, чорнявка недовірливо похитала головою.

— А я й не повинна перед вами виправдовуватися… — Елріза не встигла договорити, оскільки до бібліотеки увійшла насуплена управителька.

— Юні міссі, що ви тут забули? — протинала обох служниць сталевим поглядом, а ті враз притихли й знітилися, винувато опустивши голови. — Вам що, роботи бракує?! Чого замком тиняєтеся?! І де ваші очіпки, чого їх поскидали?! Геть розпустилися! Йдіть, беріться вже до роботи! — навіть голос підвищила, виказуючи роздратованість. Обдарувавши наостанок застиглу Елрізу вбивчими поглядами, служниці мовчки покинули бібліотеку.

— Схоже, брудних пліток через вчорашнє не уникнути… — дівчина розпачливо зітхнула.

— Якщо працюєте в цьому замку, не варто зважати на плітки, — холодно констатувала містрес Орманда, підтиснувши губи. — Якби усі так працювали, як ви… — задоволеним поглядом окинула майже чисте приміщення бібліотеки. — Гаразд, підлогу тут помиєте пізніше. Наразі треба прибрати в кабінеті Його Маговельможності, доки він відсутній. Ходімо…

Узявши відра для сміття та ганчірку, Елріза неохоче попленталася коридорами за управителькою. Хай там як, в бібліотеці почувалася затишно на самоті, ще й очікувала на появу домовика. Де ж вештається той хитрун, невже дійсно ховається?