Глава 6

Не зважаючи на застиглого герцога, який злісно, розчаровано стиснув губи, Арвальд схопив лещатами цупких пальців дівочий зап’ясток та потягнув ошелешену Елрізу в бік власних покоїв, а вона наостанок побіжно глипнула з гірким докором на розгубленого Раймунда… Невже насправді й дійсно привів її сюди за наказом графа? Наївна! Вона ж гадала, що може довіряти цьому парубку! Та чи може взагалі бодай комусь довіряти в цьому замку?

Опинившись в покоях разом з наляканою, тремтячою дівчиною, Арвальд, випустивши її руку, рвучким поштовхом захлопнув важкі двері. Різко обернувшись до заціпенілої Елрізи, пропалював вбивчим поглядом, стискаючи кулаки.

— А тепер скажи мені, якої бісової темряви ти серед ночі вештаєшся коридорами замку замість того, щоб виконувати мій наказ та прибирати на кухні? — люто цідив кожне слово, нестерпно протинаючи чорнотою очей.

— Я… вже виконала ваш наказ, помила посуд, прибрала… — затинаючись, Елріза виправдовувалася у липкому страху. — А потім прийшов Раймунд, запропонував провести до вежі… — голос зрадницьки здригався, слова неначе застрягали в грудях. — Невже… Невже це ви йому звеліли привести мене сюди? Я…

— Звісно, ні! — рішуче відрізав Арвальд, гнівно мружачи очі. — Схоже, той дурень вирішив скоротити шлях до вежі, а мені довелося збрехати герцогу, бо в іншому разі затягнув би тебе до гостьових покоїв… — скривив губи у їдкій посмішці. — Гадаю, ти не вельми була би цьому рада, чи не так? — саркастично вигнув брову. — Чи насправді хочеш зігрівати його ложе? Чомусь сумнівно, зважаючи на твій страх…

— Н… не хочу… — дівчина заперечливо труснула головою. — Він… Огидний… — розпачливо округливши сірі плеса, мимоволі обхопила руками власні плечі, неначе затуляючись від пронизливого погляду розлюченого мага.

— Авжеж, Раймунд кращий… Знайшла залицяльника? — мовивши з неприхованою злобою, Арвальд повільно наблизився, а дівчина позадкувала в бік стіни. Наодинці з цим звіром почувалася безпорадною жертвою, а моторошний чоловічий погляд пропалював до кісток, ще й вигляд у графа зловісний. Над чолом нависали скуйовджені пасма, з-поміж яких незмигно блимали осоружні очиська. Здавалося, за мить накинеться та роздере на шмаття. 

— Ні… Ви не так все зрозуміли, а Раймунд… Він не залицяльник, хоча… Чи вам не байдуже? — піднявши тремтяче підборіддя, попри страх наважилася зазирнути графу у вічі, які неначе душу вивертали. Саме цієї миті маг наблизився майже впритул, а Елрізі вже нікуди було відступати, спиною притиснулася до холодної стіни.

— Мене цікавить все, що відбувається в моєму маєтку, кожна дрібниця, — Арвальд стиха карбував кожне слово, проте хрипкий голос проймав кригою. Простягнувши правицю, кінчиками пальців торкнувся дівочої вилиці, провів по ніжній шкірі, викликаючи непрохані мурашки та вогняну хвилю, яка мимоволі пронеслася її тілом, а погляд… Таке враження, що в тому потемнілому погляді за звичною кригою вирував вулкан. — Звісно, як я й казав, ти мене не цікавиш, — раптом різко відсмикнув руку, мов від вогню й стиснувши пальці в кулак, відступив. — Проте… Схоже, герцога зацікавила… — граючи жовнами, відвернувся та почав розстібати ґудзика камзола. — Та наразі особисто мене хвилює інше, — шпурнувши камзол на крісло, обернувся до Елрізи, яка досі стояла біля стіни закляклим монументом. — Кажеш, вже впоралася на кухні та все прибрала? Так швидко? — недовірливо зіщулив скрижанілі очі.

— Так, все зробила, можете перевірити… — нервово ковтнувши слину, саме цієї миті Елріза помітила на домовика. Крадучись по підлозі, він переможно посміхався.

— Артефакт я повернув, — прошепотівши, невидимий для графа містер Ірлі знущально висолопив в його бік язика та стрілою шуснув з покоїв, а дівчина полегшено видихнула.

— Звісно, я перевірю, міссі Елрізо, — запевнив її Арвальд, обдаровуючи недовірливим поглядом. — Ба більше, яким чином ти виконала такий об’єм роботи та досі сповнена енергії? — оскільки був сильним магом, зумів відчути її потенціал, невитрачені сили. — Якщо дізнаюся, що хтось тобі допомагав, звелю жорстоко покарати, ти ж не хочеш, щоб через тебе хтось постраждав? Краще зізнавайся, ненавиджу брехню… Я в змозі це перевірити…

— Мені ніхто не допомагав! — впевнено випалила Елріза. — Все зробила самотужки…

— Дивно… — Арвальд задумливо хмикнув, метикуючи, яким чином впоралося це дівча так швидко. — Завтра перевірю, а ти до ранку залишишся в моїх покоях, спатимеш тут, — владно вказав на канапу біля стіни.

— Тут?! Як же так? А що слуги подумають? Як же моя репутація? — звісно, Елрізу не вельми радувала перспектива брудних пліток. Не воліла, щоб її вважали коханкою, наложницею цього осоружного зухвальця. Якщо графу геть байдуже, то дівчина дорожила власною репутацією.

— Якщо вийдеш з цих покоїв, то мій гість неодмінно помітить, — уїдливо констатував Арвальд, іронічно кривлячи губи. — Тоді доведеться його втішати… Звісно, якщо цього бажаєш, можеш йти, — знущально вказавши на двері, змахнув з чола темне пасмо. — А герцог зуміє занурити тебе у світ «дорослих» розваг, отож, вибір за тобою…

— Не хочу! Я залишуся! — зі згадкою про моторошного гостя Елріза мимоволі здригнулася. Понад усе на світі жахало його товариство! А граф… Схоже, не стане її домагатися, хоч як дивно, навіть захистив, не сподівалася… Краще й дійсно до ранку залишиться в його покоях, оскільки не так вже жахали плітки слуг, як домагання хтивого, огидного мага. — А чому ви мене захистили? — наважилася поцікавитися, боязко зиркаючи на Арвальда. Саме цієї миті він скинув сорочку, безцеремонно демонструючи оголений торс. Хоч і худорлявий, але пружний, з тугими канатами м’язів.

— Забагато запитань, — опустившись на широке ложе, Арвальд втупився поглядом в магічну лампадку, яка сяяла на комоді, а Елріза у подиві зуміла вловити в його очах якусь приховану, невимовну гіркоту, навіть біль. Мимоволі наче й сама відчула той тягар, який нещадно мучив мага, враз пригадалися слова домовика про страшну таємницю… Що ж його насправді терзає? Можливо, дошкуляє сумління через вбитих ним магів-нейтралів, які нещадно згорали у вогнищі інквізиції? Ні, не схожий на мученика, який хоче розкаятися, оскільки й надалі продовжує знищувати нещасних нейтралів. Авжеж, з містера Ірлі неодмінно витрусить правду, нехай повідає, якщо обіцяв! У іншому разі не бачити йому молока та смаколиків! Зрештою, пригрозить домовику, що відновить той клятий захист навколо кухні.