Глава 4

Спустившись на перший поверх вежі, управителька квапливо супроводила Елрізу на кухню, де метушилися розчервонілі кухарки та кілька служниць, які посідали на лавку й пліткували в очікуванні подальших наказів.

— Чого розсілися, мов засватані міссі?! — Орманда невдоволено зиркнула на тих служниць, діловито схрестивши руки на грудях. — Беріть-но таці з гарячими стравами та несіть до столу, заразом і новенькій служниці покажете, де розташована бенкетна зала!

Напружено стиснувши губи, Елріза взяла важку срібну тацю з овочевим рагу, яке подавалося в окремих порцелянових горщиках, водночас неабияк спокушала думка вдатися до заклинання проносу, проте не стала оскверняти їжу побутовою магією. Ба більше, Арвальд сильний маг, неодмінно зуміє розпізнати джерело цієї енергії та винуватця, а ефект був би блискавичним. Авжеж, скуштувавши таке рагу, маги навіть не встигли би добігти до вбиральні… Покидаючи кухню з тацею в руках, натомість Елріза побіжно подумки активувала одне з вивчених заклинань, яке зруйнувало магічний захист від духів, оскільки пообіцяла домовику. Нехай містер Ірлі вдосталь насититься молоком та смаколиками! Звісно, якщо згодом управителька помітить відсутність захисту й встановить новий, ніщо не завадить непомітно зруйнувати і його. Принаймні Елріза матиме певний важіль впливу на охочого до ласощів домовика.

Крокуючи коридорами вежі слідом за служницями, дівчина на тремтячих ногах наближалася до бенкетної зали. На жаль, немає такого заклинання, щоб зробитися невидимою, а краще би зникнути геть! Світлі Сили, як же не бажала траплятися на очі осоружному графу, споглядати оте пихате обличчя! Ледь опановуючи неприємні емоції та хвилювання, Елріза неохоче увійшла до зали.

Інтер’єр приміщення вражав розкішшю й помпезністю, на тлі білої стелі сяяла кришталева люстра численними свічками-світильниками, обшиті червоним деревом стіни прикрашали золотисті гобелени. За широким столом, застеленим білосніжною скатертиною, трапезував насуплений граф, величаво розвалившись в м’якому кріслі. Звісно, не сам. Навпроти нього сидів худорлявий чоловік в чорному, ошатному вбранні. Смоляні коси зібрані в тугий хвіст, погляд навіть на відстані проймав чорнотою. Саме цієї миті вельможні маги вели бесіду, а поряд з ними у кріслах розташувалися молоденькі дівиці. Зважаючи на їхній вигляд, не вельми схожі на знатних осіб, радше на представниць найдавнішої професії. Глибокі декольте пишних, яскравих суконь виставляли на огляд апетитні принади, зібрані у високі зачіски волосся в обох пофарбоване в сліпучий блонд, на лялькових обличчях яскравий макіяж. Хоч та штучна врода враз притягувала погляд, проте в Елрізи водночас викликала огиду. Звісно, їй ще не доводилося на власні очі бачити куртизанок, лише чула про таких дівиць з пліток. Схоже, їм не притаманні аристократичні манери. Сидячи за столом, ці особи почувалися розкуто, супроводжуючи короткі фрази гучним реготом. Вочевидь вони завітали разом з герцогом, охочого до розваг.

Нервово видихнувши та гидливо скрививши губи, Елріза, зрештою, повільно наблизилася до столу й поставила важку тацю. Знічено опустивши голову, намагалася не дивитися в бік Арвальда, який повільно куштував червоне вино зі срібного келиха. Враз шкірою відчула на собі його обпікаючий, вивчаючий та зверхній погляд. Чого ж витріщився? Краще нехай зиркає на отих білявок! Саме цієї миті, як на зло, одна з них необачно махнула правицею й мимохіть зачепила один з порцелянових горщиків, який впав на підлогу та перекинувся, а бордовий килим забруднився шматочками щойно принесеного рагу.

— Ой! Я така незграба! — скрикнула дівиця, картинно надувши губи, а інша враз гучно, уїдливо розреготалася, не втримавшись від безцеремонної репліки:

— Лінсі! Ти завше в нас така імпульсивна! Як за столом, так і на ложі! Про твій темперамент вже складають легенди… Авжеж, не переймайся, слуги поприбирають! — вказала пальцем на забруднений килим, а Елріза розгублено застигла біля столу, приголомшена поведінкою розкутих дівиць та відсутністю елементарних манер. Різко розвернувшись, за мить вже збиралася піти геть, якнайдалі від цього неподобства, проте…

— Прибери! — в спину долинув владний, ненависний голос Арвальда. Повільно обернувшись, Елріза мимоволі натрапила на немигаючий погляд карих, осоружних очей. Скільки ж в них зверхності, пихи з бажанням принизити, зломити! На жаль, дівчина не могла ослухатися цього наказу…

Можливо, Арвальд сподівався, що новенька служниця навколішках стане чистити килим та покірно плазуватиме біля столу, але, як кажуть, не на ту натрапив. На щастя, порцеляновий горщик не розбився, адже впав на м’який килим.

— Гаразд, — злісно задерши підборіддя, охоплена люттю Елріза змахнула правицею та проявом побутової магії здійняла горщик в повітря й поставила на стіл перед здивованою білявкою, а опісля з підлоги почали здійматися шматки рагу, за секунду наповнюючи злощасний горщик. Ба більше, навіть плям на килимі не залишилося. — Ось, прибрала. Смачного! — ледь утрималася від нав’язливої думки застосувати заклинання діареї. Зрештою, наказ виконала, хоч і не таким чином, як сподівався граф…

Арвальд застиг за столом, здивовано витріщившись на Елрізу. Невідомо, що саме його вразило більше, зухвалий вчинок юної дівчини, чи майстерні навички побутової магії. Проте вже за мить ступор змінився звичною пихою, очиська загрозливо зіщулилися, проймаючи тисячами розжарених голок. Не зводячи з Елрізи вбивчого погляду, рвучко здійняв келих однієї з білявок та різким рухом вилив на килим червоне вино.

— Прибирай… — процідив крізь зуби, геть не зважаючи на герцога, який з цікавістю спостерігав за цим дійством. Вочевидь гадав, що граф у такий спосіб розважався, принижуючи слуг.

Ледь опановуючи невимовну, роздираючу образу та черговий спалах люті, Елріза, граючи жовнами, граційно змахнула правицею, а розлите на килимі вино здійнялося червоними краплинами та за мить опинилося у келиху, який Арвальд стискав цупкими пальцями. Хоч як хотілося вилити той напій на голову цьому індику, але дівчина не наважилася, ледь стрималася.