Глава 3

— Ходімо, — управителька стримано кивнула в бік замку. — Покажу твою кімнату, — обличчя цієї жіночки не виказувало жодних емоцій, як і голос здавався сухим, відстороненим, лише в темних очах промайнув натяк на цікавість. — Отже, міссі Елрізо, у вас є година, щоб привести себе до ладу та перевдягнутися, опісля розповідатиму про ваші обов’язки, — на відміну від графа, жінка зверталася на «ви», демонструючи вихованість. Авжеж, схоже, тієї вихованості неабияк бракувало лише Арвальду!

Слуги мешкали в окремій вежі, що сполучалася з центральною довгим коридором. На щастя, Елрізі надали власну кімнатку, хоч і невелику. Увійшовши всередину, дівчина мимоволі чхнула від пилу, схоже, тут давно ніхто не мешкав. Нервово стиснувши губи, окинула поглядом невелику лаковану шафу, стіл біля вузенького віконця, кілька табуретів та обшиті деревом стіни. Кам’яну підлогу застеляв простенький коричневий килим без візерунків, а ліжко вузьке і жорстке, геть незручне, на щастя, хоч порадувала наявність постілі та вовняної ковдри. В прохолодному приміщенні відчувалася сирість, Елріза враз мимохіть здригнулася й зіщулилася від холоду.

— Що ж, ваша кімната, облаштовуйтеся. Принагідно тут не завадить прибрати, — управителька кивнула на настінні полиці. — Там кілька зігріваючих артефактів, активуєте за допомогою побутової магії. Звісно, я не сподівалася на появу в замку нової служниці, тому кімната не підготовлена, як належно… Самі подбаєте про це, а я повернуся за годину, — штовхнувши двері, пропустила у приміщення мовчазного кучера, який притягнув валізи з речами, також вже за кілька хвилин дві служниці принесли відерце з водою, невелику тацю зі скромними наїдками та одяг, а саме, форму служниці. — Для челяді у вежі є загальна купальня, а надалі трапезуватимете зі слугами на кухні. Також необхідно перевдягнутися, вбрання для челяді відповідне, однакове для всіх. Заборонено надягати будь-які прикраси, звісно й артефакти, такі правила, — з незворушним обличчям Орманда квапливо покинула кімнату.

Залишившись на самоті, Елріза важко зітхнула та глипнула на наручний годинник. Авжеж, кімнатка, м’яко кажучи, не вельми затишна, ще й доведеться тут прибирати. Добре, хоч їжу принесли, адже в шлунку зрадницьки завурчало від голоду. Не зволікаючи, Елріза враз накинулася на теплу кашу в дерев’яній мисці, пісна й несмачна, хоч би шматок м’яса поклали! Що ж, добре, хоч так… Жадібно ковтаючи страву, заїдала свіжими нарізаними овочами й запивала водою. Ні теплого чаю тобі, ані тістечок чи печива… З такими харчами недовго й ноги протягнути, навіть скупий дядько краще годував власних слуг! Сподівалася, хоч на кухні їжа порадує бодай якимось різноманіттям…

Наситившись кашею, Елріза за допомогою магії поспішно активувала артефакти нагрівання, що мали вигляд невеликих сріблястих кристалів, вони враз озвалися в повітрі приємними хвилями тепла. На щастя, артефакти якісні й знадобилася лише дрібка енергії для активації. Один з них відразу шпурнула у відро з холодною водою, оскільки не завадить освіжитися з дороги. Хутко скинувши одяг, дівчина налила воду в дерев’яний тазик та забравшись туди, стоячи, силою магії здіймала хвилі теплої водички, омиваючи власне тіло. Навіть цебро не знадобилося. На щастя, побутовою магією володіла досконало, опанувавши цінні навички. Також рушником не скористалася, висушила себе відповідним простим заклинанням.

Підібгавши губи, Елріза невдоволено роздивлялася форму служниці… Нижня лляна сорочка, простенькі панчохи, скромна, закрита сукня з синього сукна без жодної вишивки й воланів, білий фартух та, як кажуть, «вишенька на торті» — білосніжний очіпок, під яким доведеться ховати волосся. Розпачливо й сутужно зітхаючи, дівчина, зрештою, вбралася в цей ненависний одяг та зі смутком поглянула на власне відображення у настінному дзеркалі, з поверхні якого злісним проявом магії змахнула шар пилу. Як же принизливо… Вона, дворянка Елріза Лондерберг, змушена носити форму служниці! Чи бодай колись могла сподіватися на такі жорстокі виверти долі?

За годину повернулася управителька, як і обіцяла.

— Скиньте наручний годинник, він вам не знадобиться, — підтиснувши губи, окинула дівчину цупким, оцінюючим поглядом. — Я ж попереджала, жодних прикрас! — мовила наказово й тоном, що не терпів заперечень.

— Гаразд… — процідивши крізь зуби, Елріза неохоче скинула годинник та поклала на стіл. Насправді це єдине, що залишилося від батька, його годинник… Завше носила на зап’ястку, як спомин про далеке, безтурботне дитинство.

— Зараз відведу вас до бібліотеки, там чимало пилу на полицях та фоліантах, не завадить і підлогу там помити, матимеш роботу, — задумливо мружачи очі, містрес Орманда величавим жестом вказала на двері. — Ходімо.

На другому поверсі центральної вежі розташовувалася величезна графська бібліотека, яка вразила Елрізу кількістю фоліантів на високих, численних стелажах. Скільки ж інформації! Залюбки би перечитала ті фоліанти, проте враз спохмурніла через об’єм роботи. Таке враження, що в бібліотеці давненько не прибирали, на стелажах і підвіконнях шар пилу, як і на підлозі.

— Воду слуги принесли, — управителька вказала на відерце біля стіни. — Наразі працюйте. Як бачите, роботи вистачить, можливо й на кілька днів, а я навідаюся пізніше та перевірятиму, як ви пораєтеся, заразом повідомлятиму про вечерю, — мовила монотонно й відсторонено. Схоже, звикла віддавати челяді накази та контролювати все і кожного, адже такий обов’язок управительки. Зрештою, карбованим кроком залишила бібліотеку.

«Цікаво, ця жінко бодай колись посміхається? Вочевидь з таким хазяїном тут ніхто не посміхається…» — пригадавши зухвалого графа, Елріза враз насупилася й спохмурніла. Ладна вже і важко працювати, аби тільки не траплятися йому на очі, не чути його ненависний голос! Окинувши напруженим поглядом величезне приміщення, подумки оцінювала масштаби роботи.

— До праці… — пробурмотівши собі під ніс та здійнявши правицю, активувала побутову магію. Відразу над верхніми полицями стелажів почав клубочитися пил та сірими хмаринами осідав на підлогу, а Елріза відійшла якнайдалі, щоб не закашлятися. Таким чином очистила кілька стелажів, а пил самотужки знищила додатковим проявом магії, вдаючись до маловідомих заклинань. Недарма ж їх вивчала в бібліотеці дядька, знадобилися.