Глава 2

Після принизливих слів зухвалого графа Елріза враз застигла, мов кам’яна. Зціпивши зуби та злісно вп’явшись пальчиками в оксамитову обшивку сидіння, ледь опановувала гіркий біль невимовної образи. Світлі Сили! Як же зуміє надалі стримуватися, адже це лише початок? Так, на перший погляд Елріза здавалася смиренним, покірним ягням, проте лише через строге виховання… Насправді за словом у кишеню не лізла, оскільки ще з дитинства навчилася давати гідну відсіч язикатим кузинам, вміла постояти за себе. Та якщо зарозумілих сестричок могла поставити на місце, то графу грубити не наважувалася, адже саме від нього залежить її подальша доля. Згідно з клятим контрактом, змушена працювати в його маєтку аж п’ять довгих років! Звісно, щомісяця отримуватиме жалюгідну зарплатню, якої вистачить на необхідне, як кажуть, щоб ноги не протягнути. Також доведеться беззаперечно виконувати всі накази Арвальда. Хоч і почувалася беззахисною бранкою, проте навіть в цьому випадку не дозволить витирати об себе ноги.

— Отож, мені варто дякувати Світлим Силам, — зиркнувши на сидячого навпроти графа з часткою виклику й злоби, картинно видихнула з полегшенням.

— Дякувати… за що саме? — не відразу вловивши сенс оцих слів, Арвальд іронічно вигнув брову та враз перевів на Елрізу пронизливий погляд, що мимохідь озивався мурашками. Звісно, Елріза намагалася не виказувати бентегу, навіть гордовито задерла підборіддя.

— За те, що ви не торкатиметеся мене! — завзято випалила йому в обличчя. — Красно дякую, що не доведеться ділити з вами ложе, бо краще вже довіку залишатися старою дівою, ніж терпіти такі… знущання! Годі й казати, краще вже смерть…

— Знущання? — звісно, Арвальд геть не сподівався на таку словесну відсіч, навіть з несподіванки округлив очі, проте за мить хижо зіщулив, вп’явшись в дівчину немигаючим поглядом. Водночас десь вглибині серця голкою вкололо чоловіче самолюбство. Авжеж, жодна жінка не вважала близькість з графом «знущанням», навпаки. Чимало охочих було опинитися на його ложі… — І що ж тобі відомо про оті «знущання», юна міссі? — саркастично скривив чітко окреслені губи. Невже зуміла зачепити за живе?

— Теоретично де-що відомо, я вже не дитина… — знічено кахикнувши, Елріза мимохіть зашарілася. Можливо, варто було прикусити язика? Насправді не бажала продовжувати цю пікантну розмову, не вельми приємну, але якщо вже почала… — Хай там що, хотілося би належати… тілом і душею тому, кого покохаю. Звісно ж, не вам! — хоч щоки палали жаром, проте Елріза змусила себе гордовито хмикнути, навіть блимнула ясно-сірими очима з відвертим викликом, проте вже за мить відвернулася до вікна. Краще споглядати мальовничі краєвиди, ніж терпіти зухвалий чоловічий погляд. Охоплювало невимовним бажанням вп’ятися нігтями в ті нахабні очі, роздерти до крові ненависне чоловіче обличчя… Заразом майстерно маскувала липкий страх. Кажуть, в графа Вонтерширського жахливий характер, ба більше, він цинічний, жорстокий інквізитор! В маєтку дядька про нього неодноразово пліткували служниці… «Хтивий мерзотник», «жорстокий негідник», «холоднокровний вбивця»… Саме це Елріза чула з їхніх розмов та навіть гадки не мала, що в майбутньому доведеться йому служити…  

— Юна міссі мріє про кохання… — в кареті залунав вкрадливий, їдучий голос Арвальда. — Як вже відомо, згідно з договором, тобі доведеться працювати в моєму маєтку п’ять років і протягом цього часу тобі буде геть не до кохання, я це гарантую, — промовляв з відвертим знущанням, в потемнілих очах загрозливо виблискували бісики. — З рання до ночі рук не покладатимеш, роботи буде чимало, а думки про кохання та безглузді рожеві мрії доведеться викинути з голови. Ти правду сказала — вже не дитина… Отож, пізнаватимеш смак «солодкого» дорослого життя…

Невже це відверта погроза? Авжеж, Елріза вже усвідомила, що не варто сподіватися від графа чогось доброго. Клятий дядечко Ерні! Та хай би його темні сили поглинули з тим покером!

— Принаймні будь-яка важка праця не жахає мене так, як брудні домагання… Ба більше, з вашого боку! — навіть у страху перед невідомістю горда Елріза не втрималася від словесної шпильки. — Тому й вдячна долі та Світлим Силам, що геть вас не приваблюю, хоч спатиму спокійно! — в бік ненависного співрозмовника й не глянула, втуплюючись злісним поглядом у вікно. Наче таким чином намагалася виказати відверту зневагу, але насправді за крижаною маскою приховувала бентегу та роздираючий відчай. Саме цієї миті дівоче серденько лезами шматувала гірка образа на графа, на скупого дядька, на весь цей сповнений несправедливості світ… Хай там як, Елріза не бажала почуватися безпорадною жертвою обставин, бо ще не знайшлося такої сили, яка би зуміла зломити, скорити. Невже граф гадає, що налякав перспективою важкої праці? Авжеж, цей зарозумілий індик ще не відає про майстерні навички її побутової магії! З будь-якою роботою Елріза впорається, але… Насправді лякала невідомість. П’ять довгих років марно втраченого часу. Та лише вищим силам відомо, скільки ще доведеться стерпіти принижень та негараздів, які безсумнівно очікують попереду…

— Яка ж ти наївна, міссі Елрізо… — розтягнувши губи в їдучій посмішці, Арвальд іронічно похитав головою. — Ще й надто самовпевнена, але… — зневажливо блимнув крижаними очиськами. — Насправді життя ламає усіх. Навіть таких, як ти…  

Дорогі читачі! Буду вдячна за ваші коментарі, також додавайте книгу до бібліотек, щоб стежити за оновленнями. Схоже, Елрізі доведеться нелегко...