Глава 1

— Наразі ви програєте, містере Лондерберг, — хижо зіщуливши темно-карі очі, Арвальд протинав блідого, мов привид, господаря маєтку цупким, пронизливим поглядом. — Що ж, ви самі забажали зіграти в покер, а фортуна сьогодні не на вашому боці, — відкинувшись на спинку м’якого крісла, задумливо постукував пальцями по лакованій стільниці. — А ставки високі, йдеться про ваш маєток… — поважний гість саркастично посміхнувся кінчиками чітко окреслених губ. — Або ж золоті монети… Сума, еквівалентна вартості вашого маєтку… — пролунало, мов страшний вирок.

— Не сподівався… — судомно видихнувши, пишнотілий дворянин Лондерберг правицею витер з чола липкий піт. Завше був затятим гравцем в покер, неодноразово фортуна радувала щедрими виграшами, проте… — Гадав, зумію відігратися… — безпорадно вирячився на карти. — Можливо, спробуємо… якось домовитися? — нервово затинаючись, потер залисину на голові. — Моя племінниця, міссі Елріза… — перевів напружений погляд на нерухому юну дівчину, яка застигла поряд у кріслі та мовчки спостерігала за грою в покер. — Вона вже повнолітня… Якщо забажаєте, з вашої волі попрямує до вашого маєтку та служитиме вам... Звісно, працюватиме, щоб виплатити цей борг… Моя Елріза старанна, працьовита, успадкувала від матері навички побутової магії… Гадаю, стане вам у пригоді… — приголомшена дівчина враз зблідла, розпачливо вирячившись на дядька. Відмовлялася повірити в почуте. Невже дядько, жертвуючи нею, хоче розплатитися за власні борги? Округливши у жаху ясно-сірі плеса очей, відчайдушно сподівалася, що поважний гість відмовиться від такої пропозиції, проте граф Арвальд за мить обдарував дівчину вивчаючим поглядом, що протинав крижаними голками з часткою зверхності. Та краще вже смерть, ніж опинитися у володіннях цього чоловіка! Авжеж, про нього пліткували різне. Хоч сильний маг, проте відлюдькуватий, також розпусник, якого світ не бачив! Ба більше, інквізитор… Як відомо, за наказом впливових осіб королівства Ла-Бейріш особисто шукав та винищував магів-нейтралів, спалюючи їх у магічному вогнищі… Можливо, хтось і вважав його вродливим. Високий на зріст, худорлявий, на вигляд років тридцять… Суворе обличчя з чітко окресленими вилицями обрамлювали темні пасма, що спадали на плечі. Прямий ніс, акуратна щетина, але погляд… Насправді Елрізу той чоловічий немигаючий погляд жахав, озиваючись мурашками по шкірі. Таке враження, що викликав єдине бажання зникнути, провалитися крізь землю та водночас затягував, заворожував… Ні, у її випадку й дійсно краще провалитися крізь землю!

— Пропозиція цікава… — мовив задумливо, а серце Елрізи рухнуло в п’яти. — Що ж, погоджуюся… Пристану на вашу пропозицію… — здійнявши підборіддя, зверхньо блимнув на заціпенілого дядька Елрізи темними крижинами очей.

— Ні! Я не згодна! — розпачливо скрикнула бідолашна дівчина, опираючись невідворотності долі. — Я не поїду… — рвучко скочила на ноги, проте розлючений дядько різко смикнув її за рукав сукні, змушуючи сісти в крісло.

— Ще й як поїдеш! На те моя воля… — процідив крізь зуби, протинаючи налякану племінницю лютим поглядом. — Скоришся, куди ж дінешся? В іншому випадку станеш дружиною барона Оквуда, а за допомогою його викупу зумію розрахуватися з боргами!

Звісно, Елріза не бажала того весілля, на якому наполягав дядько, ласий до золотих монет. Хай там як, не бажала ставати дружиною літнього барона Оквуда, огидного й хтивого дідугана! На жаль, містер Лондерберг вже з ним домовився про цей шлюб, оскільки волів спекатися племінниці, ба більше, матиме щедрий викуп за неї. Зважаючи на обставини, дівчина планувала втечу, проте оті плани нещадно зруйнувала поява в маєтку графа Арвальда Вонтерширського, який несподівано навідався у справах та заразом забажав погостювати в дядька. Королівський інквізитор з жахливою репутацією… Чому ж темні сили привели його сюди саме зараз?

На жаль, в королівстві Ла-Бейріш царював патріархат. Кожна жінка, чи то дружина, чи донька, чи сестра, чи племінниця повинна коритися волі голови сімейства. Хоч як не бажала Елріза, але доведеться скоритися волі дядька.

— Розумна дівчинка… — містер Лондерберг схвально зиркнув на племінницю, яка приречено кивнула, ледь стримуючи сльозу розпачу. Краще попрямує на службу до маєтку графа, ніж стане дружиною старого Оквуда. Та хтозна, якою ще буде та служба? — Знадобиться твій підпис… — дядько поклав на стільницю документ-пергамент, який за його наказом квапливо приніс слуга. — Розпишися…

Схопивши пергамент, Елріза відразу окинула напруженим поглядом написані умови. Так, варто ознайомитися з тим, що підписує, проте ті умови геть не радували… Змушена без заперечень виконувати накази графа Арвальда, віддано служити… Та що ж гірше? Одружитися за бажанням скупого дядька з літнім, некоханим бароном, чи попрямувати на службу до інквізитора, який жахав лише отими пронизливими очиськами та ореолом моторошних чуток щодо його біографії? Вибір важкий… Хай там що, краще служба в маєтку графа, ніж шлюб з огидним Оквудом… Якби ж знати, де впадеш, неодмінно підстелив би перину, проте в будь-якому випадку оте «впадеш» для Елрізи здавалося болючим… Важко зітхнувши, вона тремтячою правицею вивела на документі власний підпис гусячим пером, хоча й гадки не мала, на що насправді прирікає себе.

— Домовилися… — граф побіжно окинув цупким поглядом налякану, бліду дівчину, яка повільно підвелася на ватяних ногах. — Ви виплатили борг… — величав кивнув до дядька. Судомно ковтаючи слину, Елріза почувалася, мов річ, жертва. Чоловіки домовилися, не зважаючи на її волю, на її бажання. І ким стане опісля? Хоч суворий дядько, як і строга тітка, ніколи не виказували до неї любові, та як же могли так вчинити? А тітка Ольвія мовчала, не заступилася, лише напружено підібгала губи. Нерухомо застигла за столом у пишній сукні з бордового оксамиту, інколи ковтаючи солодке вино. Звісно, завше була на боці містера Лондерберга, як же іще стане поводитися жінка в цьому королівстві, де царює патріархат?    

Літня покоївка мовчки допомагала Елрізі збирати її речі у валізи, кілька суконь, нижні сорочки, взуття, панчохи, прикраси... Як виявилося, насправді в дівчини не так вже й багато речей, усе вмістилося в двох валізах. Опустившись на ліжко, юна Елріза розпачливо охопила руками голову, водночас споглядаючи ті збори. Як же дядько зміг так вчинити? Рідний брат її батька, містера Девона Лондерберга... Програв її в карти, мов річ! Враз перед очима постали болючі спогади дитинства... Коли Елрізі виповнилося п'ять років, раптом кудись зникла любляча матір, а батько... Таке враження, наче був охоплений розпачем. Так, в пам'яті закарбувалося його обличчя, навіть застиглі в очах сльозини, наче проступали з гіркої прірви душевних глибин... Саме тоді вона побачила, як вперше плакав батько. Проте навіть не встигла запитати, що саме стало причиною тих сліз, тієї скорботи... А потім він зник. Безслідно і назавжди. Лише наостанок запевнив, що з дядьком вона буде в безпеці. Опісля маленька Елріза і опинилася в маєтку рідного дядька Ерні, де й мешкала до повноліття... Та чому ж так раптово зникли батьки? Про матір досі й не дізналася, а про щодо батька... Зневажливо суплячи обличчя, дядько неодноразово підкреслював, що зниклий батько Елрізи насправді був злочинцем, хоча дівчина і гадки не мала, в чому полягав той злочин. Містер Лондерберг не вельми прагнув це обговорювати, лише стримано пояснив, що його брат посмів образити когось з родичів короля... Та чи так було насправді? Звісно, дівчина не знала, а дядько прихистив її, хоча й не без користі. Перед зникненням батько Елрізи продав родовий маєток, а золоті монети віддав брату, щоб той опікувався дівчиною. Отож і опікувався, проте до того дня, коли необачно програв її в карти поважному гостю... З дитинством, що промайнуло в маєтку дядька, пов'язані не вельми приємні спогади. Строга тітка нерідко залучала до роботи, мов служницю. Звісно, дівчинка Елріза змалечку володіла навичками побутової магії, можна й не платити додаткову зарплатню за послуги. І в кімнатах поприбирає, ще й впорається на подвір'ї, також в саду... Насправді старанна Елріза не цуралася важкої праці, ба більше, все виконувала мовчки та швидко, без зайвих суперечок. В дядька з тіткою було дві доньки, оті кузини нерідко виказували до Елрізи зневагу, зверхність, а вона лише полегшено зітхнула, коли дівчата зіграли весілля та залишили маєток. Проте недовго тривало те примарне щастя, ті дні, проведені у роботі та в бібліотеці за читанням фоліантів... Так, дівчина обожнювала читання і подумки завше обурювалася несправедливості законів королівства, адже в академіях навчалися лише чоловіки, а обов'язок кожної дівчини та жінки дбати про затишок в маєтку, народжувати дітей, догоджати чоловікам... Хіба ж це правильно? І де справедливість?!