Епілог

Амалія

П’ять місяців, після зустрічі з Арсеном у новорічну ніч, я думала про те, як вибачусь перед ним, як все поясню й навіть не стану натякати на прощення, тому що завдала йому біль. Я думала про те, що вибачила його за ту чортову гру, що дійсно хотіла бути з ним й зробила велику помилку, коли поїхала в Польщу. Зупиняла себе тільки тим, що все сталося так, як повинно було й так буде тільки краще для нас обох, але з часом зрозуміла, що краще, мабуть, тільки для нього, тому що я постійно думала про нього.

А тепер виявляється, що він знав про те, що з Ериком у мене нічого не було, окрім того бісового поцілунку. Він п’ять разів приїжджав у Польщу й жодного разу не став зі мною спілкуватися, тому що, чорт забирай, мені потрібен був час? Та не потрібно було мені ніякого часу, тому що вже після нового року я зрозуміла, що він засів у моєму серці і якщо я захочу його звідти вирвати – там залишиться глибока рана.

Я знову втекла від нього після його зізнання, тому що моя бочка думок переповнена. Я хотіла в ту саму хвилину стрибнути на нього й обійняти, але я так не можу. Чому? Та тому що я знову вчиняю, як ідіотка!

Швидко дійшла додому й закрила двері на замок. Вечоріє й мій перший день вдома видався повним лайном. Потрібно чим скоріше заснути й забути все, як страшний сон!

Вранці відкрила очі від дивного шуму у будинку. Розплющую очі й не розумію звідки лине шум й дивні голоси. З будинку? Я що не закрила вчора двері? Чи батьки повернулися?

Зриваюся з ліжка й відразу біжу до дверей з кімнати й тільки відчинивши їх розумію, що у будинку тиша. Звідки тоді? Повертаюся в кімнату й підходжу до вікна.

- Що за..?

Відсуваю штори й відкриваю двері на балкон. У дворі ціла купа невідомих мені людей й всі вони одягнені у робочу форму. Чоловіки щось між собою розмовляють і тільки через хвилину я розумію, що весь двір засаджений різнокольоровими ліліями. Їх тут тисячі.

- Гей, що ви тут робите? – Верещу я стоячи на балконі у піжамі й з хаосом на голові.

Зараз байдуже на мій зовнішній вигляд, тому що маму схопить сердечний напад коли побачить, що зробили з її газоном.

- Роблять те, що їм наказали! – Чую голос позаду й повертаюся на звук.

Арсен… Стоїть з величезним букетом лілій й одягнений у класичний костюм з білою сорочкою.

- Навіщо? – Запинаючись говорю.

- Навіщо перетворив такий чудовий газон у райське місце для однієї дівчини? – Нахабно промовляє та наближається до мене. – Тому що кохаю її й хочу прожити з нею все своє життя й не робити більше дурних помилок з терміном у пів року.

- Тобто…

- Амаліє, ти вийдеш за мене?

В мене відбирає мову. Він серйозно це щойно сказав?

- Що?

- Ти станеш моєю дружиною?

Він опускається на праве коліно й перед букетом з’являється обручка з невеличким блакитним каменем. Я стою не рухаючись.

- Якщо ти скажеш «ні» - я стрибну з цього балкону.

- Так! – Крізь сльози бурмочу. – Я скажу «так»!

І нехай там що говорять, але якщо ти зустрів кохання на стежці війни – відразу підіймай білий прапор – тому що ти вже програв. У нашій історії ми зустріли справжнє кохання, яке пройшло перевірку часом, брехнею та непідробністю наших почуттів! І я, як і Арсен, були радими підняти білий прапор та оголосити перемир’я з терміном у все наше спільне життя.

"Не дозволяйте своїй гордості стати важливішою вашого почуття любові, тому що де є кохання - немає гордості! Вміння пробачати - це запорука здорового кохання."

Кінець!

Кетрін Вайт (с) Порятунок церковних мишей

Грудень 2020

Буду вдячна, якщо Ви, після прочитання, перемістите книгу в архів та НЕ видалите її з бібліотеки. Таким чином ви підтримаєте автора та його старанну працю й книга не падатиме в рейтингах. Дякую за розуміння!