Частина 48

Арсен

З Дмитром ми давно не спілкувалися, тому я дійсно здивувався, коли він запропонував зустрітися. Звичайно, його вибір «П’яна вишня» на площі Ринок мені не сподобався, тому саме з того місця почалося все найкраще й водночас найгірше у моєму житті, але я погодився, тому що так сталося, що весь день у мене вільний, тим більше я б і сам не проти зустрітися з другом.

Я увійшов у заклад, де відразу побачив Дмитра та Ірину, але так і зрушити з місця та підійти за їхній столик мені не вистачало сил.

«Це мана якась? Міраж, глюки? Як вона може бути тут?» - повторював я раз у раз собі в незліченний раз, поки розглядав дівчину, що сиділа спиною до мене за столиком Дмитра та Ірини.

За моїми підрахунками вона повинна була повернутися через два тижні. Тоді як?

Ось же чортів Дмитро! Він навмисно мене сюди покликав, тому що він знав, що вона приїхала і був в курсі того, що я досі за нею сохну. Всієї правди він не знає, але я вважаю, що й не потрібно.

Зрозумів, що стою у дверях, як йолоп. Потрібно швидко прийняти правильне рішення: йди звідси геть, або нарешті подивитися в її очі. Чорт! Звичайно, що це другий варіант!

- Привіт! Перепрошую за запізнення.

Як мені поводити себе поруч з нею? Я тисячу разів уявляв наш діалог й те, що скажу при першій зустрічі, а зараз таке відчуття, ніби мені всі мізки відстрелили й в черепі дірка.

- З поверненням, Амаліє. – Промовив й нарешті зустрівся з її поглядом.

Змінилася… Стала впевненішою й погляд такий хитрий, як у лисиці. Має кращий жіночний вигляд. Не хотілося б визнавати, але цих шість місяців пішли їй на користь… Шість місяців без мене.

Цей вечір став моїм персональним жахіттям. Через пів року розлуки бути нарешті поруч з нею й не мати змоги її обійняти й поцілувати ці налиті червоні губи, які від сп’яніння починають лепетати різні дурнички. Я не хотів сам собі у цьому зізнаватися, але я шалено за нею сумував. Мені не вистачало її, як повітря, але я повинен був дати їй свободу. Якщо все було так, як говорила Вероніка й на Амалію не потрібно було тиснути – то цей час потрібен був в першу чергу їй самій, а не мені.

- А ще там є така традиція, коли раз у рік студенти змінюються особистостями. Ну точніше: хлопці стаються дівчатами, а дівчата навпаки.

- Як це? – Пищить Ірка.

- Ну дівчата одягнуті в чоловічий одяг, інколи взагалі удають когось конкретного, а хлопці навпаки. Ось саме з останніми це мало смішний вигляд. Ви тільки уявіть, як величезна горила з купою м’язів одягає на себе сукню, або жіночу блузу.

- Це перебір! – Невдоволено говорить Дмитро.

- Ні! – Заперечує Амалія. – Ти просто цього не бачив, не відчував тієї атмосфери, коли такі традиції відбуваються не перший рік та всі до цього звикли та ставляться нормально. Це весело! Це створюється для того, щоб люди розуміли один одного краще!

Вона виглядає зараз настільки прекрасно, що я ледь тримаю себе в руках, щоб не витягти її з-за столу й не впитися в її губи. Це тортури, самі справжні!

- Ну не знаю. Можливо, я не розумію цього, тому що не пережив на власній шкірі це.

- Вип’ємо ще? – Запитує Ірина, гортаючи меню.

- Ее… Ні. – Різко заперечила Ліля. – Мені вже час, а ви можете продовжувати далі веселитися. У мене є ще деякі справи, тому не варто напиватися серед білого дня.

- Ну як знаєш!

- Зустрінемося на днях. – Вона піднялася з місця та схопила свою сумочку.

- Я проведу тебе! – Підвівся так різко, що налякав усіх присутніх. – Якщо ти не проти, звичайно… - Промовив спокійніше

- Ні. Я не проти.

Вона так просто та швидко погодилася, або ж вона хотіла того ж самого? Мені можна це сприймати, як те, що вона теж хоче зі мною поговорити, чи все ж не варто?

- Які у тебе справи? – Запитав, коли вийшли на площу.

- Ніяких.

- Тоді чому… - Почав я.

- Чому я вшилася звідти? – Засміялася вона.

- Ну так? – Усміхнувся їй у відповідь.

- Ти хіба не зрозумів?

- Що я мав зрозуміти?

- Вони навмисно влаштували цю зустріч і зовсім не дивним чином нас покликали туди вдвох.

- Ти про це. – Я потер вилицю. – Мене запросив Дмитро. Я взагалі розраховував на твоє повернення тільки через два тижні, тому для мене це стало таким самим сюрпризом, як і для тебе.

- Розраховував? – Вона подивилася на мене своєю зеленню очей і я зрозумів, що щойно бовкнув.

- Чорт. Так. Я запитував про твоє повернення у батька.

- А тут виявилося, що й вони не знають про моє повернення. – Промовила спокійно дівчина. – Так вийшло, що нас відпустили раніше, тому що була змінена навчальна програма, але я не стала нікому розповідати, щоб не зіпсувати поїздку батьків. Знала тільки Ірина.

Ми йшли у невідомому напрямку. Повільно й на відстані пів метра, а як же хотілося притиснути її до себе й більше не відпускати.