Амалія
- Чорт, чувак, я не знав, що ти їй нічого не говорив! – Взявся виправдовуватися Дмитро перед другом.
- Краще згинь з моїх очей! – Шикнув Арсен.
- Лілю? – Чую голос Ірини, але ніяк не можу звести погляду з обличчя Арсена, на якому завмерла злість та розгубленість водночас.
- Іро, поговоримо потім. – Промовила я до подруги з натяком, що краще їм зараз дійсно залишити нас наодинці.
- Подзвони мені сьогодні, добре? – Останнє, що сказала подруга, коли Дмитро її відтягував від нашої з Арсеном зорової перепалки.
- Що означає «гра в кохання»? – Випалюю я не відриваючи погляду від обличчя «братика».
- Можливо все ж зайдемо у приміщення, щоб не мерзнути на вулиці? – Сумно та якось стурбовано промовляє хлопець, вказавши у бік кафе.
Йому є що приховувати! Це дуже сильно помітно з його виразу обличчя та поведінки в цілому.
Ми зайшли в кафе та зайняли перший вільний стіл, який впав на очі. Їсти зовсім перехотілося, але щоб не виглядати дивною – замовила чай з лимоном.
- Я чекаю відповіді на своє запитання, Арсене! – Промовила після того, як офіціант записавши наше замовлення відійшов від нашого столика на декілька кроків. – Що означає «гра у кохання»?
- Пам’ятаєш, два тижні тому, коли ти намагалася розповісти мені, що ти лідер хореографічної групи?
- Припустимо пам’ятаю. – Не розумію, до чого він зараз веде.
- Так ось я зараз прошу тебе того ж самого! Спробуй мене зрозуміти, будь ласка.
- Говори! – Сердито заявляю, тому що ця невідомість мене зараз задавить.
- Коли я вперше тебе зустрів та зіштовхнувся з твоєю сміливістю, зарозумілістю й тим, що при кожній нашій зустрічі тобі не доводилося лізти в кишеню за словом. Мене дратувало те, що якась заучка, а тоді я тебе вважав саме такою, може так нахабніти стосовне мене.
- Що далі? – Ой не подобається мені, як починається ця розмова.
- Я вирішив для себе, що обов’язково поставлю тебе на своє місце і цією ідеєю поділився з Дмитром.
- Якою була ця ідея?
- Я хотів тебе закохати у себе, а потім розбити тобі серце.
Весь світ закружляв навколо мене, перед очима замаячили моменти поряд з Арсеном, які я вважала найщасливішими у своєму житті. Перша ніч на Ратуші, осіння прогулянка, кожна сімейна вечеря та двозначні погляди за столом, як він пробирався через вікно у мою кімнату та залишався ночувати, ранкова кава в університеті та поцілунки, поки ніхто не бачить. Все закрутилося з такою неймовірною швидкістю, а потім розлетілося на безліч маленьких друзків.
- Це все було грою? – Мені здається, що я не чую власного голосу.
- Спочатку так, але все змінилося після нашого першого поцілунку. Як і у тебе! Ти ж сама говорила!
- Знаєш у чому різниця між нами? – Я дивлюся крізь Арсена не бажаючи бачити його очей, губ, волосся, яке він скуйовдив й воно стирчить у різні боки. – У тому, що після нашого першого поцілунку я повністю змінила свій план. Спочатку я хотіла знищити найбільше тебе, а вже потім решту мажорів, хотіла виставити тебе на посміховисько, але все змінилося після Ратуші. Я приклала якомога більше зусиль, щоб це повстання зачепило тебе найменше!
- Але ж…
- Послухай тепер мене, Арсене! – Офіціант поставив перед мною чашку з чаєм, але я зовсім не звернула увагу на те. – Ти сказав, що тебе дратувало, що якась заучка може так нахабніти стосовне тебе…
- Так.
- Тебе дратувало, що якась заучка могла так нахабніти стосовно твоєї мажористої дупи! Тебе злило, що хтось посмів зачепити самого сина Самойленка й ти не міг допустити того, щоб твоя репутація впала перед своїми друзяками! Саме це послугувало причиною почати так звану «гру в кохання». Я сильно зачепила своє чортове самолюбство!
- Це не так!
- Саме так, Арсене! Я сильно шкодую про те, що змінила свій план і він не торкнувся тебе, тому що першого, кого потрібно провчити та поставити на своє місце, навчити нормально ставитися до людей будь-яких соціальних рівнів та, чорт забирай, менше любити своє кляте ЕГО - то це тебе, Арсене! Тебе потрібно було провчити в першу чергу!
- Не говори мені, що я лицемірний та безсердечний мажор! – Гаркнув Арсен.
- Я не говоритиму цього, тому що твої вчинки сказали все за мене! – Я взяла свою сумку та підійнялася з місця.
- Куди ти?
- Гру завершено, братику! – Промовила зробивши ковток чаю. – Перемога залишається за тобою!
- Амаліє! – Вигукнув хлопець мені у слід, коли я швидко попрямувала до виходу з кафе.
Повернула за кутом та увійшла в темну вузьку вуличку. Саме тут я дозволила своєму серцю випасти з грудей та розбитися на малесенькі уламки. З очей бризнули сльози й хотілося кричати так, щоб зірвати голос, щоб слух втратили всі перехожі. Бажання назавжди зникнути й не відчувати того болю, який з’явився через перше болюче кохання… Розбите та зломлене кохання.
Я вірила, що Арсен відкрив мені ту свою сторону, з якою ще ніхто не був знайомий. Я вірила, або ж хотіла вірити, що його погляди, поцілунки та обійми були щиросердними, але, як виявилося – це була цілковита брехня. Одного разу я сказала йому, що не пробачаю брехні та він мене не почув. Гадаю, якби це дійсно було так, як він сказав, що гра втратила своє значення після першого нашого поцілунку – він, не бажаючи мене втратити – зізнався б відразу, але він приховав! Значить не так вже я йому була важливою. Значить він продовжував йти до мети, щоб розбити мені серце і в результаті йому це вдалося!
#248 в Сучасна проза
#1644 в Любовні романи
#805 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 26.12.2020