Частина 40

Амалія

Новина, яку підніс мені ректор застала мене зненацька. Спочатку я поставилася до неї якось дивно та навіть була готова відмовитися не порадившись з гуртом, але після розмови з Іриною, після її реакції та радощів я зрозуміла, що я буду дурепою, якщо відмовлюся від такої можливості.

Після пар ми усі зібралися в актовому залі університету і я повідомила цю новину. Моїм радощам не було меж, коли всі підтримали цей шанс та навіть погодилися вдвічі більше тренуватися, щоб вийти на професійний рівень.

Цього ж самого дня, перед тим, як поїхати до Арсена у студію, я знову відвідала приймальню ректора і повідомила Віталія Степановича про наше рішення. Дивно, але мені здається, що сам чоловік зрадів більше нас усіх цілком взятих.

Я не йду, а просто підскакуючи біжу до студії Арсена. Мені хочеться чим скоріше розповісти йому останні новини і я впевнена на всі сто, що він зрадіє за мене, тому що за останні дні, коли я танцювала на даху – він майже постійно був поряд і постійно повторював, що я приголомшлива, коли танцюю. Я впевнена, що йому подобався час, проведений таким чином, тому що, якби це було не так – став би він так часто просити піти зі мною та спостерігати весь час за моїми танцями?

Я відчиняю двері квартири-студії, але оглянувши все навколо не бачу жодного руху, який видав би присутність людини.

- Арсене! – Вигукнула, але у відповідь почула аж нічого.

- Агов! – Куди дівся цей засранець, коли у мене така важлива новина?

Я обійшла всю квартиру так нікого не знайшовши, аж поки не наштовхнулася на одні зачинені двері.

Не розмірковуючи я штовхнула їх і вони з легкістю прочинилися.

- Арсен. – Невпевнено промовила, тому що з кімнати випромінювалося приглушене червоне світло і майже нічого не видно.

- Я тут, швидко заходь.

Я зрозумівши, що саме робить хлопець, швидко прослизнула у кімнату намагаючись якомога менше денного світла пропустити у комірчину, тому що кімнатою це важко назвати.

Як у фільмах, скрізь були розвішені мотузки, на яких висіли прищеплені фотографії. Мої фотографії. Той день, коли ми гуляли у парку.

- Які вони красиві. – Промовила розглядаючи кожну фотокартку. – Ти ж обіцяв, що ми разом проявлятимемо фото.

- Я знав, що ти прийдеш з хвилини на хвилину, тому не став втрачати часу. Чим раніше я звільнюся – тим швидше ми підемо у парк.

Я просто на сьомому небі від щастя, що він ось так просто планує свій вечір зі мною. Приховавши задоволену усмішку та не сказавши ні слова, я повернулася знову до фото та продовжила їх розглядати.

Ось тут я сміюся широчезною усмішкою лежачи у купі з листям, а тут ми цілуємося, а тут я жую солодку вату. Не стримавшись я починаю гучно сміятися, коли бачу на фотокартці перелякане обличчя Арсена, коли він схопився за поручень у кабінці чортового колеса.

- Це фото потрібно було знищити. – Погрожує Арсен, але я знаю, що він цього б не став робити, тому що я майже благала, щоб він його залишив.

- Навіть не думай! – Крізь сльози сміху промовила. – Це фото стане моїм найулюбленішим.

- Я подарую його тобі тільки після того, як ти вже нарешті мене поцілуєш.

Я не вагаючись підходжу до хлопця та хапаю долонею за його картату сорочку та різко притягую хлопця до своїх губ.

- Я скучив. – Шепоче хлопець, але намагається не торкатися мене долонями, тому що вони у якійсь незрозумілій мені рідині.

- І я скучила. – Цілую його у кінчик носа й це виглядає таким дитячим, але таким ніжним.

Він усміхається та важко відірвавшись від мене приступає до своєї попередньої роботи.

- Як день пройшов? – Весело запитує хлопець.

- Просто неймовірно!

- Дивлячись на твій настрій відбулося щось хороше.

- Просто бомбезне! – Сказала я та навіть підстрибнула на місці. – Наш гурт братиме участь на Всеукраїнському хореографічному конкурсі, який відбудеться весною.

- Ого. – Все, що сказав Арсен, але навіть така його реакція мені сподобалася.

- Я теж так сказала, коли ректор повідомив мені цю новину.

- Сам ректор?

- Так.

- Чекай, а він яке має відношення до гурту?

- Виявляється, він давно знає, що я лідер і хотів подякувати за мою сміливість і, що через неї упали стіни розподілу серед студентів. Але вирішив не наполягати на особистому знайомстві, тому що я приховувала своє ім’я, але сьогодні подзвонили з міністерства та повідомили, що наш номер був класний і вони хочуть, щоб ми танцювали на тому чортовому конкурсі. – Весело промовила на одному диханні.

- Так і сказали? – Арсен усміхається.

- Ну… майже так. – Я почала реготати та не стримавшись стрибнула на хлопця, повиснувши на його шиї.

- Ти ледь мене з ніг не збила. – Промовив хлопець ткнувшись носом мені у шию.

- Я знаю. Просто я дуже щаслива.