Частина 39

Амалія

- Не хочеш поїхати зі мною? – Запитує Арсен сидячи за кермом свого спорткару.

- Ти пропонуєш мені пропустити цілий день пар та просидіти його у твоїй студії? – Усміхаючись запитую я.

- Чому б і ні? Ти будеш поруч і я впевнений, що мені працюватиметься краще, якщо ти будеш зі мною.

- Це, звичайно, приваблива ідея, але ти ж знаєш, що на носі сесія і я не можу пропустити останні пари семестру та можливість перездати двійки, які з’явилися, до речі, дякувати тобі.

Два тижні минуло з того моменту, як я у всьому зізналася. Це стали найкращі чотирнадцять днів у моєму житті. Без секретів та недомовок, все відкрито та відверто. Мені подобаються такі стосунки з Арсеном, коли я не відчуваю себе повним лайном, тому що змушена брехати.

- Що? – Вигукнув хлопець. – Мені? Я тут не при справі. – Сміється телепень. – Ти сама прогулювала заняття.

- Я їх прогулювала через нахабу, який висмикував мене щодня посеред навчальних занять!

- Добре, добре. – Арсен підняв руки вгору. – Визнаю. Моя провина.

- Ось так би й відразу! – Я нахилилася до хлопця, щоб поцілувати, тому що з хвилини на хвилину пролунає дзвінок на першу пару.

Наші губи злилися в ніжному поцілунку і пріоритетність навчання відразу стала поступатися місцем часу, проведеним з хлопцем.

- Я не зможу тебе сьогодні забрати. – Арсен перервав поцілунок та промовив охопивши моє обличчя своїми долонями. – У студії сьогодні багато роботи.

- Добре. Точніше, нічого страшного. Можливо, я завітаю до тебе після занять, якщо ти не проти?

- Буде чудово!

- Тоді чекай на мене. – Я поцілувала хлопця в губи та, щоб не передумати, швидко вийшла з авто.

Біля факультету, за старою звичкою, на мене чекала Ірина, але сьогодні навколо неї крутився Дмитро, емоційно про щось розповідаючи. Після балу у них почалися справжні романтичні стосунки. Вони кожного вечора ходили гуляти, відвідували кіно та одного разу Ірині навіть вдалося затягнути Дмитра на картинну виставку. На наступний день, коли подруга мені розповідала, як реагував на кожну картину її хлопець та через два кроки присягався, що це останнє місце, куди він ще коли-небудь піде у своєму житті, ми довго сміялися. Я й гадки не мала, що він з таким трепетом буде відноситися до Ірини та щиросердно за них радію.

- Хей, бунтарко! – Вигукнув Дмитро витягуючи мене з роздумів. – Куди ти поділа свого брата?

Дмитро, дізнавшись, що ми з Арсеном зустрічаємося спочатку насміхався з Арсена, що той закохався, хоч сам Арсен жодного разу не починав зі мною розмову про почуття, а потім, коли Дмитро дізнався, що нас з Арсеном поєднують ще й родинні зв’язки, не втрачав жодного моменту, щоб не зачепити нас обох цим. Я мало звертаю увагу на підколи Дмитра, тому що навіть змирилася з тим, що закохана у свого зведеного брата. Тим більше я навіть морально вже підготовлена до того, щоб розповісти мамі про наші стосунки. А вона, до речі, знає, що у мене є хлопець та вона думає, що цей мій вигаданий одногрупник, заради якого я вирішила змінити свій стиль, як тільки перевелася до Львівського університету.

- Туди, куди ти й свою совість! – Весело буркнула та підхопила Ірину під руку й вирушили в будівлю університету.

Після балу «Mouse Hell» більше не тренувався, але поки що ніхто не припускав думки, щоб зовсім закинути гурт. Це була так звана двотижнева відпустка з величезним натиском на «мишей». Мажори, як я і гадала, не відразу почали здавати свої позиції. Вони намагалися поводити себе агресивніше, ніж раніше, тиснули та навмисно провокували декого з «мишей», але все завершилося після того, як Діна побилася в туалеті з Тетяною - однією з нашого гурту та перемога залишилася за останньою. Ми з Іриною навіть сміялися з того, що у Діни манія до бійок у туалеті. На щастя, після цього випадку все стало спокійніше. Мажори припинили насміхатися з «мишей», миші могли вільно ходити коридорами й не терпіти насмішки. Деякі учасники двох груп почали спілкуватися один з одним. Цілком, можна радіти з пройденого шляху та витрачених зусиль.

Перша пара проходила у Мегери, яка перед сесію вирішила завалити нас перекладами англійських політичних газет, але перечити такій забаганці викладачки ніхто не наважувався, тому всі працювали над завданням, або хоча б удавали, що роблять це. Посеред пари тишу порушив стук у двері й відразу за ним до аудиторії зайшов чоловік та всі, як один піднялися з місця.

- Хто це? – Шепотом запитала Ірину, коли помітила її очі розміром з п’ять копійок.

- Лілю, не дивуй мене. – Крізь зуби промовила подруга. – Наш ректор.

Твою ж мати! Здається, я конкретно влипла.

Після балу-маскараду, адміністрація університету посилено проводила пошуки сміливців, котрі наважилися порушити щорічне свято університету, але ніхто не здавався та вів приховане життя не оголошуючи, що «це я там танцював», або «це я пішов на мажорів».

- Доброго дня, студенти! – Промовив чоловік літніх років та з доволі щирою усмішкою.

Студенти привіталися та, мені здається, тільки я не змогла вичавити з себе жодного звуку.

- Я звичайно вибачаюся, що перервав ваше цікаве заняття з англійської мови. – Почав ректор. – Але ця справа не терпить відкладення і я вимушений забрати з пари одну вашу студентку.