Частина 36

Арсен

З того часу, як я вискочив зі спальні Амалії, як ошпарений, коли побачив її сонною та такою беззахисною, здається, минуло настільки багато часу, що важко пригадується життя до неї. Відчуття, ніби я й не жив зовсім без своєї нової «сестрички».

Адже я й справді поставив собі за найважливішу місію свого життя розбити дівчині серце й змусити її поважати та боятися мене. Сам не знаю, що мною керувало тоді, можливо, сміливість цієї дівчини та якась загадковість.

Вона зовнішньо виглядала, як божа кульбабка, але всередині все кипіло. Вона могла зачепити мене тільки одним своїм глибоким зеленим поглядом, від якого відриватися було все важче й важче.

Навіть не намагаючись цього робити, вона могла мною керувати та штовхати на безглузді вчинки такі, як того вечора, коли я побачив її з Іриною на площі Ринок біля «П’яної вишні». Того вечора, як телепень я приїхав на сімейну вечерю набагато раніше, щоб просто побачити її, але як виявилося, дівчини не було вдома й на вечерю вона не планувала повертатися, тому що, чорт забирай, напилася з Іркою.

Я спалахнув тієї хвилини, коли Ніка розмовляла телефоном з Амалією, просто, як сірник. Подзвонив старості нашої групи та дістав її номер телефону, а після невдалої спроби вичислити її місцеперебування – довелося шукати ще й номер Ірки. Дожився, блін!

Але, коли я побачив цю маленьку заразу, з рожевими від вина щічками, з пухкими губами та широкою усмішкою – все в моєму житті перевернулося з ніг на голову остаточно. Я не контролював ситуацію і просто віддався бажанню… Бажанню її поцілувати! Моєму здивуванню не було меж, коли вона мене не відштовхнула. Того вечора я ще вважав, що зможу розбити їй серце, але якою безглуздою була ця думка. Тому що тільки зараз, через два тижні після того випадку, я можу впевнено сам собі зізнатися, що я, чорт забирай, закохався в цю дівчину ще з першої нашої зустрічі, з кави з перцем, а всі наші суперечки тільки підкидали жару в цей вогонь.

Я нервував після кожної образи Амалії та думав про те, як швидше загладити свою провину. Проблеми з Діною, яка липла до мене на кожному кроці й чомусь весь час попадалася на погляд Амалії, мене сильно сердили й терпець увірвався, коли «липучка» вирішила підняти на моє персональне маленьке стерво свою лапу. Присягаюся, я ледь стримався, щоб не зрівняти Діну зі стіною жіночої вбиральні.

Одного разу Амалія попередила, що вона не пробачає брехні та я навіть серйозно задумався, щоб розповісти їй про такий безглуздий задум закохати її в себе й потім знищити, але злякавшись того, що вона не пробачить – вирішив все-таки мовчати. Все ж, мовчання – це ж не брехня, вірно? Тим більше про це знав тільки Дмитро і я впевнений він вже давно про це забув.

Мені подобається, яким я стаю поруч з Амалією, як вона мене несвідомо змінює. Після випадку з Кузнєцовим я зрозумів, що вона має рацію і я дуже радикально та жорстоко ставлюся до людей. Тоді ми з нею вперше посварилися й ті три дні без неї були просто жахливими. Я весь свій час проводив у студії, але нормально працювати так і не вдавалося. Я дав їй час для міркувань, але підсвідомо боявся, що вона не пробачить мого проступку.

Я знайомився з Амалією кожного дня, але відчуття, що я впускаю щось важливе з її життя, мене не залишало до вечора балу-маскараду.

З самого початку я помітив, що вона поводить себе трохи дивно та занадто знервованою була, як для звичайного студентського свята. Я інколи залишав її наодинці, тому що чудово розумів, що вона не бажає спілкуватися з моїми друзями, але, коли в зал вломилися люди з повністю закритими обличчями, в дивному одязі з емблемою миші, я злякався того, що не міг знайти її серед студентів.

Ті люди танцювали, агресивно рухаючись у наш бік і я подумки радів, що поруч не було Лілі, але просто оторопів, коли в дівчини, що вела танцюючий натовп за собою, заблищала маленька лілія у волоссі. Спочатку мені це здалося, але коли я подивився в очі їй – всі сумніви відпали. Це була вона! Моя Амалія, зведена сестра та перша дівчина, яка пробралася в моє серце. Вона! Вела натовп за собою принижуючи «мажорів», як вони викрикували, за їх зверхнє ставлення до студентів нижчих рівнів. Вона, бувши моєю дівчиною, повстала проти мене. І тільки того вечора я зрозумів, що вона дійсно мене вважала розбещеним мажором.

Мене до побіління кісточок на стиснутих кулаках дратувало те, що вона поводила себе, ніби зовсім нічого не знає, що все заперечує та не бажає зізнатися мені у тому, що ця ідея належить їй. Я йолоп, спочатку навіть заперечував, думав, можливо, дійсно там була не вона, але переконався дуже швидко у протилежному. Ірка була не настільки сміливою, щоб вигадати таку ідею та ще й майже не приховуючись, звернутися після «нападу» до мажорів. Вона стала такою, тільки з появою Амалії. Всі змінилися з її появою.

Того вечора, відкривши їй свою душу, я сподівався, що в будиночку діда вона зізнається, але вона продовжувала мовчати. Це ставало нестерпним, але я чекав. Можливо, вона просто була не готова у всьому зізнатися, тому за вихідні я навіть не повертався до того вечора.

Сьогодні, працюючи у студії, мене відвідала знову думка, що дівчина нічого про це не знає, але знову все повернулося до лілії у волоссі дівчини. Довго не думаючи, я сів в авто та вирушив до університету. Чекаючи, коли завершиться останнє заняття в Амалії, звернув увагу на подарунок Лілі, про який зовсім забув.

Потягнув за стрічку та, діставши з пакунка шоколадну статуетку із зображенням змії та миші не відразу зрозумів сенсу її подарунку, але потім, мене наче осінило. Змія, тому що я назвав її коброю, а миша… Емблема миші була на толстовках у тих студентів на святі. Це натяк з її боку, чи мені здається?