Частина 35

Амалія

Всі вихідні ми провели у будиночку за містом. Батьки поїхали на вікенд до друзів, тому нам навіть не довелося повідомляти, що я не ночуватиму вдома два дні.

Ми не поверталися до розмови про той вечір в університеті, але всіма нутрощами я відчувала, що Арсен зрозумів, що там була саме я. Я знаю, що повинна розповісти йому, але поки що стримую себе, тому що просто не знайшла слів для пояснень.

Сьогодні початок нового тижня й Арсен знову пропустив навчальні заняття через роботу у студії. Всі студенти посилено обговорюють п’ятничні події, а найголовніше те, що «миші», як ми й раніше домовлялися, з нового тижня повністю змінилися, як зовнішньо, так і внутрішньо. Деякі студенти з еліти відразу вирахували учасників замислу, тому навіть намагалися тиснути на них, але завдяки впевненості, яку я намагалася вселити у кожного студента нашого гурту, натиск вважався майже даремним.

Я вперше за час, який живу у Львові, дозволила собі повернутися у звичний для себе стиль і частково радію тому, що Арсен пропускає заняття саме сьогодні та не бачить мого зовнішнього вигляду, який схожий вже не на зразкову дівчинку, а більше на панка, або вихідця з іншої субкультури.

Ввечері я маю намір все йому розповісти, щоб не допускати між нами таємниць. Дуже хвилююся щодо того, як він поставиться до цього задуму та того, що я приховувала це до сьогоднішнього дня. Але в будь-якому випадку, я не повинна більше мовчати, навіть якщо результати мого зізнання не зіграють в мою користь.

Як я і передбачала, мажорам, щоб зрозуміти та обдумати своє ставлення до оточення, а особливо до людей, які відрізняються від них своїми статками, потрібен не один день та й не впевнена, що один тиждень. Тепер, після того, як «миші» сміливо заявили про себе, їм потрібно не падати духом та продовжувати так само поводитись впевнено. Я переконана, що мажори все ж зсунуться з мертвої точки та все ж щось зрозуміють, але якщо цього так і не станеться, ми продовжимо боротьбу й у кінцевому результаті все ж доб’ємося свого, тим більше коли лідер «мажорів» сам прагне змінитися і серед його друзів його слово буде вагомішим, ніж моє та «мишей» цілком узятих.

Наближається сесія, тому мені необхідно більше налягти на навчання, щоб «підтягнути усі хвости» перед іспитами.

- Як гадаєш, - звернулася Ірина витягуючи мене з роздумів, - у нас може з Дмитром вийти щось серйозніше однієї прогулянки?

- Все залежить тільки від вас. – Відповіла подрузі. – Тим більше якщо ти цього не бачиш, то він, не маючи серйозних намірів, по-перше, не став би чекати балу, по-друге, не забрав би тебе після «повстання», а по-третє, не говорив би Арсену, що ти йому давно подобаєшся.

- Що він говорив Арсену?

Ось же дідько лисий. Це був їх секрет.

- Чорт. Іро, я нічого тобі не говорила, тому що вони обоє мене придушать. – Усміхнулася я, задовольнившись зовнішнім виглядом подруги, яка від мого ненавмисного зізнання розцвіла.

- А ти хіба щось говорила? – Засміялася дівчина.

Зараз вона зовсім не схожа на ту дівчину, до якої я підсіла у перший день свого навчання в цьому університеті. Ірина сильно змінилася за ці декілька тижнів та й, мені здається, що і я піддалася деяким змінам.

- Слухай, я знаю, що ще рано говорити про новорічні канікули, але… Як ти дивишся на те, щоб провести їх разом? Можливо, навіть поїхати кудись. Наприклад Карпати.

Я зовсім не думала про таке, тому що навіть у завтрашньому дні не впевнена, тому що зізнайся я сьогодні Арсену у всьому – не впевнена, що завтра буде так легко плануватися моє майбутнє життя, якщо він вирішить мене не пробачити за те, що брехала, не розповіла все з самого початку та вважала його нерозумним мажором.

- Ем… - Потерла пальцем вилицю замислившись. – Я навіть не думала про такі далекі плани.

- Знаю, знаю, але май в запасі такий варіант і якщо ти погодишся – буде просто неймовірно! – Весело розповідала подруга, коли ми покидали навчальну аудиторію. – Ти тільки уяви: засніжені гори, розмови біля вогнища, ялинка та новорічні вогники, феєрверк, гарячий чай та теплі обійми.

- Ти мене зібралася обіймати, чи як? – Засміялася я.

- Дурепа ти! – Відмовила подруга. – Я думала, щоб поїхати вчотирьох. Ну… Ти, я, Дмитро та Арсен.

- Не впевнена, що він після мого зізнання взагалі захоче розмовляти.

- Ти досі не сказала йому?

- Сьогодні планую, але навіть гадки не маю з чого розпочати, тому що коли він після танцю в мене запитував – я все відмовляла й виходить, що жорстоко брехала.

- Ну Дмитро ж мене зрозумів. – Підтримала мене подруга. – Думаю, що й Арсен зрозуміє.

- Іро, Арсен – не Дмитро! Я взагалі навіть не знаю, яку реакцію можна від нього чекати. Розумієш?

- Я думаю, що ти дарма хвилюєшся. – Подруга взяла мене за руку й ми вийшли з університету. – Він не відмовиться від тебе через цей випадок.

- Так гадаєш?

- Лілю, Лілю. – Пробубніла Ірина, як бабка. – Такого погляду, яким він дивиться на тебе, я ніколи у нього не бачила. Тому, я не «гадаю» - я в цьому переконана.

Не знаю, чи має рацію подруга, але мені ці слова були важливі, тому що хоч трохи додали впевненості та рішучості перед таким важливим для мене рішенням.