Частина 33

Амалія

Майже перед кожним важливим виступом я нервувала так сильно, що здавалося, ніби я зараз знепритомнію, але сьогодні цей стан був набагато гірше. Можливо, тому що сьогодні важливий виступ саме для мене. Певним чином сьогодні повинен відбутися «бунт на кораблі», як колись сказав Арсен та за ціль він має звершити його самого та встановити баланс у людяних стосунках. Можливо, я також боюся цього виступу, тому що навіть гадки не маю, як відреагує на це Арсен. Не впевнена, що йому сподобається така «антиакція».

- Ти як? – Почула голос Іри позаду й миттю повернулася.

- Гірше бути не може.

За час промови ректора, декана та ще якихось невідомих мені людей мене ні на одну хвилину не припиняло колотити. Добре, що інколи Арсен мене залишав та розмовляв зі своїми дружками, які чомусь не викликали у мене захоплення й «братик» це чудово розумів та за цей час без хлопця я хоч могла себе вільно поводити та не приховувати тремтіння долонь.

- Я теж хвилююся. – Прошепотіла подруга.

- Ти пам’ятаєш свою промову? – Запитую подругу, перебираючи в руках стакан з безалкогольним коктейлем.

- Так. – Дівчина намагається щось знайти у своїй сумці.

- Одяг на місці?

- Так.

- Всі готові?

- Так.

- Та припини ти ритися у своїй сумці. – Не стримавшись гримнула на подругу, яка дістала з сумки гребінець.

- Взагалі-то я шукала для тебе заспокійливе й замість того, щоб кричати, краще б подякувала.

- Думаєш мені зараз допоможе гребінець?

- Допоможе! – Ірина швидко схопила з моїх рук стакан та відкрутила на гребінці кришечку, яку й відразу не помітиш. Перехиливши гребінець над стаканом звідти полилася прозора рідина й у ніс відразу вдарив аромат  спиртного.

- Звідки ти взяла цю штуку? – Мені стало весело з цієї ситуації. – Чорт! Та ти ще та дівка, а з вигляду така тиха та вихована!

Подруга почала сміятися і я зрозуміла, що вона вже скористалася цією річчю «поправивши собі зачіску».

- Я сьогодні приїхала сюди з Дмитром. Нерви на межі, а дивлячись на те, що попереду ще й виступ – просто було необхідно запастися таким заспокійливим. – Ніби виправдовуючись говорила подруга. – В приміщення пляшку не вдалося б принести, а ось це, – вказала на гребінець, - найважливіший винахід людства!

- Більше лий! – Сміючись промовила подрузі.

- О, подруго, бачу тебе добряче тріпає.

- Отож-бо!

- До речі, - заховавши гребінець до сумки промовила Іра, - гарна прикраса!

Я прослідкувала погляд подруги й згадала, що у моєму волоссі красується подарунок Арсена. Все хвилювання відступило й тіло розслабилося, чи то від декількох ковтків коктейлю, чи то від згадки про Арсена.

- Подарунок. – Задоволено протягнула.

- Від нього?

- Угу.

- Ти щаслива. – Дівчина промовила це так, ніби пишалася мною.

- Так помітно?

- Неозброєним оком. – Вона усміхнулася й обійняла мене. Я завжди мріяла про сестру та здається, що знайшла таку в обличчі Ірини. Вона за такий короткий проміжок часу стала мені набагато ближчою, ніж Марина за всі роки нашого знайомства.

- Як Дмитро? – Прошепотіла на вухо подрузі й вона випустила мене з обіймів.

- Дивний якийсь.

- Чому?

- Приїхав за мною на пів години раніше, потім весь час до початку свята ми їздили містом, але майже не розмовляли ні про що.

- Думаю, він просто нервує.

- Так гадаєш?

- Сама скоро дізнаєшся!

Я приховала від подруги те, що Арсен мені розповів невеличкий секрет свого друга. Дмитро планує викрасти Ірину відразу після опівночі, коли всі важливі події на святі будуть позаду. З розповіді «братика» я зрозуміла, що подруга давно сподобалася Дмитру, але так, як вона була не з їхнього кола – він не наважувався з нею навіть розмовляти, але все змінилося після «П’яної вишні», коли Ірина переплутала Дмитра з таксистом та поцілувала. Це стало для нього своєрідним «чарівним пенделем».

Ведучий свята проводив безліч конкурсів та за сценарієм я розуміла, що свято досягло своєї середини, а це означало, що нам прийшов час покинути святковий зал та йти до роздягальні.

Обмінявшись поглядами один з одним ми всі непомітно вийшли із залу та швидко направилися до спортзалу. Я пішла останньою, щоб перевірити, чи всі «миші» пішли, а це означало, що часу на переодягання у мене залишилося найменше.

Арсен десь загубився серед натовпу, тому я навіть не стала його шукати й швидко покинула приміщення, набите студентами до краю.

Всі вже чекали мене переодягненими та щоб не втрачати часу, я не стала знімати сукню, а одягла прямо поверх неї чорні джинси із дірками та ланцюжком збоку, широку спортивну кофту «кенгуру» з набитою емблемою «Mouse Hill» та зображення миші у вогні, яка була однаковою у всіх. Білі кросівки та маска на обличчі.