Частина 27

Амалія

На пари я поїхала з квартири Арсена, а точніше він мене підвіз, а сам вперше за наше знайомство прогуляв цілий день пар. Не тому що йому так захотілося, а тому що в нього все-таки є робота й сьогодні у нього важлива фотосесія з самого ранку. Тому, сьогодні я повинна була обійтися без хлопця.

Я настільки звикла до пронизливого крижаного погляду під час усіх пар продовж двох тижнів мого навчання в цьому університеті, що тепер мені навіть стає ніяково від того, що я не відчуваю цього погляду.

День видався досить спокійним та зовсім без пригод. Мажори поводили себе, як завжди, не звертаючи уваги на студентів нижчих класів, миші трудилися над підручниками й ховалися по кутках, щоб не привертати уваги, Діна не промовила жодного слова в мій бік, тільки час від часу кидала ненависні погляди, а Дмитро з Іриною… а ось у них щось відбувалося… Ще вчора подруга мені сказала, що важко не помітити, коли поруч знаходяться закохані. Так ось тепер я починаю розуміти її. Хоч вони зовсім не розмовляють – їхня енергетика під час випадкових поглядів розноситься на велику відстань. Здається мені, що з них вийде ще та гаряча парочка.

Ірина послухала мою пораду і того ж самого дня написала Дмитру, щоб він зачекав до балу й він, навіть на моє здивування погодився та навіть запропонував подрузі піти на свято разом.

Додому я боялася повертатися через страх, що мама вже все знає про мене з братиком та це неприємне відчуття стискає все зсередини. Але вибору у мене не залишалося, тому я повільно, але все ж йшла додому.

Сьогодні вирішила не мучити «мишей» та дала їм один вихідний без тренування. Ми зробили непогані досягнення з танцем, тому таку невеличку розкіш, як відгул, можна було собі дозволити.

Я тихо відчинила двері, але мама, бувши у сусідній кімнаті, все одно почула цей звук.

- Лілю, це ти? – Почула голос мами.

- Так, мамо.

Вона вийшла до мене на зустріч з широкою усмішкою, яка дає мені надію, що вона досі нічого не знає.

- Привіт! – Мама обійняла та поцілувала мене у щоку, ніби не бачила мене цілий місяць, а не один день. – Як ви провели вечір з Іриною? Я хочу знати всі подробиці!

Ем… І що мені їй відповісти? Що ця Ірина виявилася зовсім не Іриною, що провела ніч не в гуртожитку, а у квартирі братика, спала в його ліжку, звичайно в рамках вихованості, та ще й на його плечі? Ні, такий варіант для мами не підходить.

- Ми гарно провели час. – Почала я. – Дивилися фільм, розмовляли, пили чай, співали та навіть танцювали.

Ну, зрештою, я хоч не брешу.

- Я рада, що ти тут знайшла подругу.

- Я теж рада.

- А як Марина? Ви з нею спілкуєтеся?

Чорт! Марина! Ось тобі й присяга «завжди пам’ятатиму кращу подругу»… З того дня, як вона мені повідомила новину про те, що гурт розпався – я з нею жодного разу не розмовляла, хоч і пообіцяла собі, що обов’язково перетелефоную.

- Так. – Відповіла мамі, навіть не знаю, чому збрехала. Щоб не отримати осудливий мамин погляд, або щоб себе менше зневажати за таке.

- Я сьогодні на вечері не буду присутня, тому вона лягає цілком на твої плечі. – Промовила мама, чим мене здивувала.

- Ти кудись їдеш?

- Так. Мені запропонували ще один вигідний контракт і мені потрібно його обговорити, тому повечеряєте з Андрієм удвох. – Ага, аби тільки братик не навідався.

- Добре. – Коротко промовила.

Я звеселівши від того, що мама досі не знала всієї правди про мене й Арсена, підіймалася східцями й мала намір переодягнутися й тільки тоді приступити до приготування вечері, але мої плани трохи зіпсував Андрій.

- Амаліє, - звернувся він, висунувши голову зі свого кабінету, - зайдеш?

- Так. – Змінила напрям свого руху та пішла до дверей, з яких щойно визирав Андрій.

- Привіт. – Промовив чоловік та вказав на місце поруч. – Хочу з тобою поговорити.

- Чому мені здається, що я знаю тему розмови? – Тільки ось я чекала реалізацію цієї теми з мамою, а не з вітчимом.

- Можливо. – Він усміхнувся, а я ще більше напружилася.

Взагалі, чому я маю сама віддуватися такими розмовами? Викликайте негайно свого сина!

- Мова піде… - Невпевнено промовляла й чоловік мене перервав.

- Про Арсена. – Ось же млинець, я не прогадала. – Я здогадаюся, що між вами не зовсім прості відносини. – Почав чоловік.

- Не те слово! – Виплеснула нервуючись й миттю пошкодувала. Дурепа, краще сиди тихенько.

- Вчора Арсен телефонував мені й таким дивним та зворушливим голосом просив, щоб я дізнався, де ти знаходишся. Мені зовсім не звично було чути від нього такі прохання та ще й мало не посеред ночі. Дурню буде зрозуміло, що він шукає зведену сестру та одногрупницю, за сумісництвом, не для того, щоб запитати про домашнє завдання.

- Що ви хочете цим сказати?

- Ось чорт! – Промовив чоловік і я мало з дивану не впала від здивування. – Ніколи не любив вести ці батьківські промови. Коротше, я не розумію, чому ви приховуєте свої стосунки від нас з Веронікою?