Частина 26

Амалія

У вашому житті були такі моменти, дні або хвилини, коли гарний настрій зашкалював? Складалося відчуття, що ви п’яні цим настроєм й зовсім нічого не могли з собою вдіяти, тому що настільки все було добре, що хотілося тільки усміхатися, стрибати чи веселитися? Навіть, якщо у твоєму життя повна дупа й вона не хоче відпускати тебе зі своїх тісних обіймів, а ти все одно щасливий та веселий? Бувало таке? Ось і у мене сьогодні саме таке сталося…

Я майже місяць не можу адаптуватися до нового міста й постійно напрошуються сльози від згадки про минуле життя, через мамину наполегливість одягнути мене дівчинкою – потрапила у групу «церковних мишей», довелося розпочати гру проти мажорів, тому що з першого дня в університеті мені не сподобалося їх ставлення до людей. В результаті я відчуваю якісь дивні почуття до їх лідера та, як мені здається, він веде подвійну гру й до того всього виявився моїм зведеним братом. Не дупа, скажете ви? Але саме в цю хвилину я усміхаюся усмішкою, яка займає половину мого обличчя й відчуваю себе найщасливішою дівчиною на всій планеті Земля!

Я сиджу поруч з хлопцем, який останнім часом не вилазить з моїх думок, у його ж авто й повністю довірилась йому, тому навіть гадки не маю, куди він мене везе. Перед тим, як мене нахабно витягнули з гуртожитської кімнати, я все ж зняла з голови тюрбан та привела себе до ладу… зовнішньо, звичайно, з внутрішнім порядком не все так потішно та не так просто.

- Куди ти мене везеш? – Зупинившись від підспівування англійської незнайомої пісні, котра лунала з магнітоли, я все ж запитала в хлопця.

- Туди, де твоє місце! – Хлопець не відривав зосередженого погляду від дороги.

- Ти везеш мене додому?

- Я схожий на того, котрий приїде посеред ночі в студентський гуртожиток, витягне тебе з кімнати під крик вахтера й повезе тебе до мами? – Він промовив це з сарказмом й дивно подивився на мене, а мені тільки смішно ставало, сама не розуміючи чому.

Сміх без причини, признак чого там? Ага… Ось так я зараз про себе й думаю.

- Добре. – Промовила. – Не хочеш говорити – не треба. Я зачекаю!

- Чому ти так поводишся? – Він мене розкусив, що на цей час мозок мене покинув?

- Як я себе поводжу?

- Чому ти зникла після пар, додому не прийшла ночувати та ще й телефон вимкнула!

- Телефон? – Чорт, здається ця непотрібна річ розрядилася. Я маю бути на зв’язку, щоб мама не нервувала.

За усіма веселощами я зовсім забула про те, що давала мамі обіцянку не хвилювати її. Я почала нишпорити у кишенях курточки й знайшовши потрібну річ переконалася, що вона відключена.

- Батарея сіла. – Промовила хлопцю. – Мама мене приб’є. Я повинна бути завжди на зв’язку, такою була її умова на цю ніч.

- Можеш скористатися моїм кабелем поки що, - хлопець дістав зарядне й протягнув його мені, - як приїдемо на місце – дам тобі нормальну зарядку.

- Ми їдемо до тебе? – Здивовано вигукнула від усвідомлення намірів хлопця.

- Бінго! – Промовив хлопець та звернув з головної дороги. – Саме там тобі зараз і місце, поруч зі мною!

- Ти зовсім знахабнів, хлопче? – Мій настрій почав звертати в іншому напрямку й тепер злість володіла мною, а не веселість.

- Зовсім ні! – Спокійно відповів хлопець й мої слова відбивалися від нього, як від стіни.

- Для чого ти мене сюди привіз? Мені й в Ірки добре було! – Запитала, коли авто зупинилося поруч з багатоповерхівкою.

- Я бачив. – Він взяв свій телефон з панелі та відчинив двері з боку водія, щоб вийти. – Ходімо, нам потрібно поговорити! – Промовив та вийшов з авто.

- А не можна було про це щось таке важливе поговорити в іншому місці й не тягнути мене до себе додому? – Запитала вискочивши з авто та йшовши за хлопцем, який і не думав зупинятися.

Він мене не тягнув й не змушував. Я сама, точно як дурепа, йшла за ним та сварилася про те, що він мене змусив сюди приїхати. Точно ненормальна, але чомусь я рада, що ми приїхали саме до нього й невідома цікавість про те, як живе хлопець, мене гризла.

- Про що ти хотів поговорити? – Запитала, коли ми вже увійшли у квартиру хлопця.

Мушу визнати, що квартира виконана зі смаком. Нічого зайвого, але кожен куток здається затишним. Тут навіюється якесь домашнє тепло та спокій та чимось мені це місце нагадало столичну квартиру, яку ми продали.

- Для початку я скажу, що Діна сповна відповіла за те, що намагалася підняти на тебе руку.

- Що ти зробив?

- Нічого такого. Просто доступно пояснив, що таке сталося вперше й в останнє і більше щось подібне їй з рук не зійде.

- Чому вона назвала тебе своїм хлопцем? – Запитала різко від згадки про інцидент з його подружкою в туалеті.

- Діна – безмозка вівця. Дивуюся, чому ти взагалі її слухала.

- Курка. – Тихо промовила я.

- Що?

- Нічого. – Різко заперечила. – Дивно ти висловлюєшся про свою колишню.

- Лілю, - звернувся хлопець, - з самого початку ініціатором цих стосунків була Діна і я взагалі не розумію чому я хоч інколи, але все ж був з нею. Все якось прояснилося у моїй голові, коли я зустрів тебе.