Частина 24

Амалія

Цього ранку Арсен не заходив на сніданок, щоб не викликати підозр у батьків, а просто зачекав мене в авто. До університету ми приїхали разом, а потім, як і домовлялися, удали, що між нами тільки сімейні відносини.

Сьогодні середа, а це означало, що вся група під час години з куратором, готуватиметься до балу, тому тренування трохи відкладалося, але у цьому є плюс, тому що ми зможемо з Арсеном побути поруч трохи більше.

Я все більше й більше думала про те, як перекрутити свій план з балом, щоб Арсена він ніяким чином не зачепив, але поки що хороших ідей у мою голову не приходило. Знищити мажорів означало те, що знищити разом з їхнім лідером, а хто лідер і так зрозуміло!

Відсидівши пари в цілковитому трансі я все ж знайшла вихід із ситуації. Якщо я планувала знищити мажорів, то тепер все станеться трохи по-іншому. Миші доведуть, що вони нічим не гірші, номером, який ми готуємо, в результаті ніхто не постраждає й, маю надію, мажори зрозуміють, що всі люди однакові, мають такі ж самі інтереси та захоплення, їдять таку ж саму їжу та дихають одним і тим самим повітрям. Моя ж ціль зробити мишей сильними й навчити їх стояти за себе та свої інтереси, залишається не змінною, тому що гарантій немає у тому, що мажори різко приймуть позицію мишей!

- Як гадаєш, що вони вигадали? – Запитала Ірина, коли ми йшли на годину з куратором.

Я вже була проінформована про те, що головна ідея щодо балу завжди належала мажорам, а саме Діні та її подругам близнятам Дарині та Марині та слухати інші ідеї – не в їхніх правилах. Тому, сьогодні на годині з куратором ми всього лише повинні були послухати цю ідею і кожен мав отримати завдання.

- Впевнена щось таке плоске, як і відчуття смаку у Діни. – Прошипіла я від згадки про змію.

- Тобі вона настільки не подобається? – Сміючись запитала подруга.

- Легко сказано! – На цих словах я відчинила двері в аудиторію, в якій зібралася половина нашої та паралельної групи. Діна про щось розмовляла з Арсеном і я видала думки в голос. – Хоча б через це її варто ненавидіти.

- Ти щось сказала? – Запитала подруга.

- Ні. Просто не люблю таке скупчення народу!

«Поруч з Арсеном» - подумки додала я.

- Я теж, але намічається головна подія осені, тому варто стерпіти це декілька годин.

Я пройшла повз хлопця та його подружки та схопила з його парти стаканчик з кавою. Не лише ж йому проявляти нахабство. Тільки він помітив цей рух, як і те, що тепер залишився без кави й усміхнувся кутиком губ. Я задоволено зробила ковток та відсалютувала йому непомітним жестом.

- Чому бал-маскарад організовують на Хелловін? – Запитала подругу, коли майже всі студенти зібралися в аудиторії.

- Це пов’язане з історією нашого університету. Точно тобі не скажу чому, але, здається, це пов’язане з першим балом, який відбувся тут та й Хелловін в Україні ще не святкували в той час.

Поки куратор промовляв вступне слово я нишпорила в інтернеті в пошуках інформації щодо першого балу-маскараду нашого університету.

- Як, я зрозумів, головна ідея належить Діні? – Запитав куратор. – Тоді пропоную їй і озвучити цю ідею.

Руде нещастя постукотіла підборами за кафедру з цілою купою аркушів.

- Вона ще й писати вміє? Я думала до її комплектації це було не обов’язковим. – Промовила, забувши до поруч сидить Іра.

- Чомусь мені здається, що у вас якісь особисті рахунки.

- Тобі здається. – Промовила та знову зосередилася на рудій.

- Моя ідея закладається в тому, щоб бал виглядав у чорно-білих тонах. – Промовила дівчина за трибуною. – Тобто, чоловіки у класичних чорних костюмах, а жінки у білих сукнях…

- Це весілля, чи що? – Промовила не задумуючись й на мені зосередилися всі очі цієї аудиторії. Що я такого сказала? Чи пані Досконалість не звикли перечити?

Я помітила погляд Арсена, який говорив без слів, що моя до неї неприязнь дуже помітна і містер засранець навіть прикрив кулаком рот, щоб не видати усмішку.

- Схоже на те, що нам доведеться купувати інші сукні. – Прошепотіла Ірина, нахилившись до мого вуха.

- Я гадаю, що бал у таких тонах виглядатиме класично, вишукано та зі смаком. – Продовжила руда намагаючись спопелити мене поглядом.

Як же вона мене дратує! Я ж говорила, що її ідея буде така ж плоска, як і відчуття її смаку – так і є!

- У когось є ще якісь ідеї? – Запитав куратор і я не роздумуючи підняла руку вгору.

- Пані…

- Амалія. – Промовила я. – Я маю іншу думку та ідею, щодо організації свята.

- Твоя думка не важлива, миша! – Гаркнула руда з-за трибуни.

- Діно, тримай язик за зубами! – Почувся голос Арсена з аудиторії.

- Яка у тебе ідея, Амаліє? – Запитав куратор.

Я піднялася з місця, щоб всі бачили, хто розмовляє й почала:

- Можливо не всім було відомо, - подивилася на Діну, - але цього року університет святкує свою триста шістдесяту річницю з дня заснування. – Це я прочитала на головній сторінці університету, поки руда розпиналася за трибуною.