Частина 23

Амалія

Коли людина потрапляє у стресові ситуації, такі, як, наприклад, напад скаженої собаки, вона, в стані афекту й в результаті підвищення адреналіну в крові, може перестрибнути паркан висотою у два метри. Якось схоже я зараз відчуваю себе… Якби зараз у цій кав’ярні виросла двометрова стіна, яка змогла б мене заховати від розлюченого Арсена – присягаюся, я перестрибнула б її навіть не розганяючись.

- Сядь! – Гримнув хлопець до мене, тому що я, як тільки побачила його у дверях закладу, встала, щоб втекти.

- Як ти мене знайшов?

- Не важливо! – Мені не подобається його тон голосу.

- Що сталося?

- Це ти мені скажи, що, мать твою, сталося? – Хлопець вже хотів кричати, але помітив, як на нього дивиться бариста й миттєво заспокоївся. – Це все через Діну, так?

- Що ти маєш на увазі під фразою «це все»?

- Маленька, не роби так! – Якось сумно промовив хлопець та провів долонями по волоссю, пропустивши його крізь пальці. – Я ж бачу, як ти змінилася, варто було тільки з’явитися Діні.

- Арсене, чому мені здається, що ти граєш на два фронти?

- Що? Ти гадаєш, що я можу зустрічатися з двома одночасно? – Він практично закипав на моїх очах.

- Ні, я чомусь гадаю, що таким чином ти вирішив провчити сестричку, яка з першого дня у цьому місті почала тебе дратувати!

- Не повіриш! Я дійсно серйозно думав про це, але до того вечора, коли забрав тебе з «П’яної вишні»! І не потрібно думати, що я збрехав щодо Діни! У нас були вільні відносини, але я навіть їх розірвав. Вона сама до мене липне, тому що вважає сказане мною не серйозним!

- Тоді чому б тобі не пояснити їй так, щоб вона зрозуміла?

- Саме це я й зробив після пари, а коли хотів розповісти тобі це – твій слід вже прохолов!

Я мовчала… Пів години тому хотіла порвати з братиком, а тепер говорю йому, щоб позбувся Діни. Я сама себе не розумію.

- Лілю, я не граю з тобою, вір мені!

Я вдивилася в його крижані очі, які вже не здавалися мені такими холодними, а навпаки, заворожували й манили віддатися цій безмежній глибині. Я бачила в них щось таке, чого раніше не було й повірила у сказане хлопцем.

- Запам’ятай, Арсене, я не пробачаю брехні! – Коротко відповіла й хлопець зірвався з місця та сів поруч, обійнявши за плечі.

Минуло хвилин з десять, як він промовив:

- Раз ми вже пропустили пару – пропоную зробити тобі екскурсію визначними місцями міста, як і обіцяв.

Мені сподобалася ця ідея і я зовсім забула про те, що планувала піти на свій дах. Ми залишили авто хлопця на стоянці факультету й гуляли три години містом. Блукали вузькими вуличками, слухали вуличних музикантів та насолоджувалися мелодіями, які розносилися довкола, відбиваючи свої звуки від будівель. Ми відвідали Будинок з химерами, Італійський дворик, Майстерню шоколаду, в якій я вже була, але про це хлопець так і не дізнався. Також ми були біля оперного театру, але в середину, на жаль, не вдалося потрапити. Піднялися на Високий замок та спостерігали за містом з іншої його вершини. Сміялися й багато розмовляли. Коли обійшовши безліч вуличок, ми знову повернулися на площу Ринок й купили величезне морозиво з фруктами, у мене в кишені пролунала знайома пісня.

- Так, Іро. – Усміхаючись Арсену, підняла слухавку.

- Мені завжди тобі дзвонити й нагадувати, що у нас тренування?

- Чорт! – Вилаялась я. – Зараз буду!

Поклала слухавку й вкусила шматок морозива й миттєво про це пошкодувала, тому що холод скував зуби.

- Мені час! – Я спробувала це сказати чітко, але з повним ротом холодного морозива це вийшло смішно.

- Що? – Арсен реготав та смішно дивився на мене.

- Я маю йти. Зараз. – Промовила вже чітко й піднялася з лавки, щоб йти.

- Я тебе проведу. – Арсен піднявся слідом за мною. - Куди тобі?

- Ні! – Занадто різко відмовила. – Я сама!

- Ти щось приховуєш?

- Ем… - Завагалася я. – Так! А ти хотів знати всі мої дівчачі секретики?

Я схрестила пальці в надії й хлопець відповів.

- Ні. Всі дівчачі секрети я знати не хочу. – Він усміхнувся і я полегшено видихнула.

Підійшла та поцілувала його ніжно в губи та прошепотіла:

- До завтра.

Я швидко відійшла від хлопця й ще раз переконалася, що стаю ненормальною, коли він поруч.

Тренування видалося ще більш насиченим, ніж вчора і я тішилася, що ми робимо великі успіхи. Головне встигнути відпрацювати танець до балу. Змучена, але досі з гарним настроєм я поверталася додому й за часом навіть встигала до вечері.

Крокуючи тротуаром я думала про Арсена й те, що відбувається між нами, про те, що я відчуваю до нього. Якось стало страшно уявляти те, що мама не здобрить ці відносини.

Я майже дійшла до будинку, як неподалік припарковане авто засліпило мене фарами, які увімкнулися. Я виставила перед собою долоню, намагаючись побачити хоч щось або хоча б не звалитися з бордюру. Побачила, що з авто хтось вийшов й за статурою цей хтось був схожий на чоловіка.