Частина 22

Амалія

Зовсім не маю бажання йти на заняття, але я повинна завершити семестр добре, щоб не псувати свій рейтинг, який передали зі столичного університету. Тому, втримавши свій хороший настрій у міцно стиснутому кулаку, ми з подругою пішли в аудиторію.

Арсен вже був там й тільки я переступила поріг навчальної аудиторії – наші погляди зустрілися. Боже, мені здається, що кожен, хто присутній зараз тут, відчуває це напруження між нами й абсолютно все може зрозуміти тільки з цього погляду. Я відвернулася, тому що здалося ще хвилину й всі точно зрозуміють, що між нами щось більше сестринських відносин.

- У мене все тіло ниє після вчорашнього. – Бурчала подруга, як тільки сіла на своє місце. – Як ти витримуєш такі навантаження?

- Я вже звикла! – Промовила тихо. – Нам краще не обговорювати цю тему при зайвих вухах.

- Маєш слушність. – Сказала дівчина й озирнулася навколо. – Лілю, мені здається, чи Арсен якось дивно дивиться у наш бік?

Я повернулася в той бік, де сидів хлопець й мимовільно усміхнулася, адже хлопець сперся ліктем на парту й підіпхав кулак під щоку та витріщався мені у спину. Йолоп! Ну хіба так поводять себе брати? Він точно нас спалить!

- А що можна взяти з дивної людини? – Відповіла я Ірині. – Мабуть, думає над черговою гидотою, яку мені скаже.

- Всі вони такі, не варто звертати уваги. – Якось сумно відповіла подруга.

- У тебе щось сталося? – Я намагалася зрозуміти, що у дівчини відбулося такого, про що я не знаю.

- Та нічого особливого… Все те, що й завжди.

- Ти зараз про Дмитра?

- Про нього… - Ще сумніше відповіла і я зрозуміла, що влучила в ціль.

- Що у вас?

- Та нічого! Він написав мені й запропонував зустрітися.

- А ти?

- А що я? Як я можу бути впевненою в тому, що це не чергова гра мажорів?

- Ти маєш рацію, подруго. – Я трохи подумала й дуже швидко додала. – Знаєш що? Напиши йому, що перш ніж ти підеш з ним кудись – нехай доведе, що це не просто його примха й нехай зачекає до балу!

- Ти думаєш, що він стане чекати?

- Іро, якщо ти йому дійсно подобаєшся, то термін два тижні – це взагалі дрібниці, а якщо він не захоче чекати, то після балу він про це пошкодує дуже серйозно! – Я усміхнулася й підштовхнула подругу.

У дівчини значно піднявся настрій та й у мене він ще нікуди не дівався, до моменту, коли у дверях аудиторії не з’явилося моє персональне нещастя. Рудоволоса Діна з’явилася з широченною усмішкою й відразу помахала долонькою комусь з задніх парт. Щось не сильно вона схожа на кинуту дівчину.

- Привіт! – Дівчина, ніби нікого не бачила на своєму шляху, а тільки ціль, яка була десь в кінці аудиторії.

Я прослідкувала за дівчиною, до того моменту, коли вона всілася поруч з Арсеном та поцілувала його у щоку. Ось у цей момент, мій настрій випарувався, як крапля роси на сонці.

- Я скучила! – Промовила дівчина й це, мені здається, почули всі наші одногрупники.

В аудиторію зайшов викладач й почав навчальне заняття, але ось мені зовсім було не до нього. Чому я зараз себе відчуваю так кепсько та ще й це відчуття, ніби зі мною грають?

Я відсиділа першу пару й за планом у нас була ще одна, але ось тепер у мене бажання вчитися взагалі відбилося. Я поспішила вийти з аудиторії першою, щоб не бачити, як Діна крутиться навколо братика.

Я не йшла до виходу з факультету, а практично летіла. Потрібно зібратися з думками й завершити це безумство між мною та Арсеном. Я маю дійти здорового рішення й для цього мені потрібне моє місце, де мене ніхто не знайде. Я швидко йшла, а інколи й бігла, тому що боялася зустрітися з Арсеном. Я не хочу, щоб він бачив мене у такому стані й боже збав, щоб подумав, ніби я ревную.

Проходячи повз улюбленої кав’ярні – я зайшла в приміщення й сіла за столик, який знаходиться в дальньому кутку. Зараз у мене таке відчуття, ніби танк проїхався через моє тіло, навіть танцювати немає бажання, а це мені необхідно зробити! Тому я сиджу зараз тут й намагаюся налаштуватися, що все добре й мені варто увійти в той ритм життя, який був до знайомства з хлопцем.

Що, чорт забирай, зараз відбувається у моєму житті? Чому тієї дівчини, якою я завжди була, стало так мало. Куди поділася та впевненість у собі, в завтрашньому дні? Я звикла сама контролювати своє життя, але тепер відчуваю, що воно мені зовсім не належить і так сталося, коли з’явився він! Я наче хвора на якусь дивну хворобу… Розумію, що вчиняю погано та зовсім не розумно, але варто йому сказати тільки декілька невагомих слів та ще й не факт, що правдивих, як я відразу розвішую вуха й вірю йому.

Телефон завібрував на столі і я побачила повідомлення від «Братика»?

Арсен: «Де ти?»

Амалія: «Пішла з університету»

Арсен: «Це я вже знаю! Де конкретно!»

Амалія: «Якомога далі від тебе!»

Арсен: «Дівчинко, не зли мене, тому що я все одно тебе знайду!»