Частина 21

Амалія

- Про кого говорила Вероніка? – Прошипів хлопець, намагаючись вилізти з-під ліжка.

- Та так, забудь! – Усміхнулася, але приховала усмішку. Відвернулася та удала, що шукаю щось у шафі.

- Ти серйозно? – Хлопець стояв позаду та з тону голосу я розуміла, що він зовсім не в гуморі.

Що я повинна відповісти йому? Що я змінила свій стиль на мишачий, тому що планую втерти вам усім носа? Чи , наприклад: цей хлопець Костик і я втрачаю від нього мізки й цим самим підвести бідного Костика до проблем?

- А якщо цей хлопець ти! – Промовила тихо, повернувшись до хлопця, який стояв занадто близько.

- Ти сама щойно сказала мамі, що це не я!

- Ти точно дурень! – Я пройшла повз та сіла на ліжку в позі лотоса. – А ти хотів, щоб я сказала «так, мамо, я втратила голову від братика»? Як ти собі це уявляєш?

- Ліля… - Якось занадто ванільно він промовив. – Я розумію, як це виглядає зі сторони, але мені начхати на думки оточення. Я хочу, щоб ти була поруч і зовсім не в ролі сестри!

- Це не правильно! – Прошепотіла я й тільки зараз зрозуміла всю серйозність ситуації.

- Я знаю, але я нічого не можу вдіяти з почуттями до тебе. – Він сів поруч. – Це, як наводнення якесь… Як побачив тебе вперше перед аудиторію, так думаю постійно про тебе! Та, чорт забирай, я за тиждень кожного дня в універі був, тільки щоб тебе побачити!

- Ти божевільний? – Сміючись запитала, тому що важко уявляється, як такий бугай може закохатися. Адже я ж правильно розтлумачила його почуття?

- Я схиблений, квіточко! – Він підсунувся ближче й поцілував мене спочатку в кінчик носа, а потім ніжно доторкнувся вуст. – Ти будеш моєю і зовсім не в тій ролі, які підкинули нам наші предки!

Я тільки усміхнулася не розриваючи цілунок й чомусь зовсім не було бажання суперечити сказаному хлопцем.

Ми пів ночі цілувалися до знемоги та болю лицевих м’язів, спілкувалися та сміялися. Звичайно, щоб ніхто нас не почув. Він зовсім нічого не запитував про сказане мамою і я раділа, що конкретні моменти нашої з нею розмови, пройшли повз вуха хлопця, особливо момент про тренування. Трохи подуркувавши, я заснула міцним сном в обіймах хлопця.

Це була друга ніч, яку я ніколи не забуду і знову вона минула поруч з Арсеном… моїм зведеним братиком, а, можливо, зовсім не братиком.

Ранок зустрів нас лоскочучи приємними сонячними променями. Справжня радість була прокидатися в середині жовтня з променями сонця.

- Привіт. – Хриплим голосом промовив Арсен і я зрозуміла, що хлопець вже давно прокинувся.

- Доброго ранку! – Мені було ніяково від цієї ситуації, адже я ніколи не спала з хлопцем в одному ліжку, а прокидатися з ним зранку – взагалі диво дивне.

- Цей ранок дійсно добрий. – Промовив та провів по моєму, мабуть, сплутаному волоссю.

Я усміхаючись сховалася пів ковдру так, що лише блискучі від щастя очі визирали. Але хлопець нахабно стягнув ковдру та промовив:

- Зранку ти особливо красива. – Його губи з’єдналися з моїми, але поцілунку довго тривати була не доля, тому що дуже швидко я побачила на електронному годиннику час.

- Чорт! – Вигукнула та зірвалася з місця. – Якщо я зараз же не почну збиратися в університет – запізнюся на першу пару.

- Я підвезу тебе! – Усміхаючись промовив хлопець і я прослідкувала напрямок його погляду.

Короткі піжамні шорти піднялися вище даючи можливість хлопцю спостерігати за частиною моєї оголеної сіднички.

- Нахаба! – Сміючись крикнула та різко потягнула за край шортів. – Я йду у ванну кімнату, а ти одягайся та виходь! – Вказала я вказівним пальцем у напрямок вікна.

Від цього хлопець засміявся та все-таки підвівся. Чому я вчора не придала значенню, що він ліг спати тільки в одних боксерах? Хм… Я, звичайно, не професіонал у цих справах, але здається Арсен дуже чуйно на мене реагує. Я відчула, як кров приплила до щік й, щоб не видати себе з нутрощами – поспішила у ванну кімнату. Ось це так скажений ранок!

У вітальню я спустилася якраз в той час, коли родина снідала й вперше за останні років десять я захотіла поснідати. Я вже говорила що з появою Арсена я сама себе не впізнаю? Так? Ну тоді ось вам ще один приклад.

Мама так само як і я, здивувалася моїй ранковій примсі, але все ж доставила мені тарілку. Як тільки я почала пакувати смачнючий сніданок, почувся стукіт у двері. Вона поспішила відчинити й, коли я почула голос гостя - ледь не вдавилася оливкою.

- Доброго ранку, родино! – Промовив хлопець, якого я пів години тому відправила у вікно.

- О, синку! – Вигукнув Андрій. – Як добре, що ти вирішив з нами поснідати.

- Так, тату. Такий собі збіг обставин. – Хлопець усміхаючись сів напроти й промовив. – Доброго ранку, Амаліє!

О господи! Як же бентежно для мене звучить його голос у такі моменти.

- Привіт, братику! – Удала, що нічого особливо немає в тому, що син Андрія приїхав на сніданок.

- Братику? – Сміючись запитав Андрій.