Частина 18

Амалія

З таким самим хорошим настроєм, з яким я спалилася перед мамою, я дійшла до університету, але довелося трохи поквапитися, тому що рахуючи гав – можна було й запізнитися.

Перед університетом мене вже чекала Ірина й вигляд у неї, чесно зізнатися, був не найкращий.

- Привіт! Бачу хтось гарно відпочив? – Сміючись промовила подрузі.

- Припини так кричати, голова зараз лусне. – Промовила дівчина й притиснула до чола пляшку з мінеральною водою. – Перший і останній раз я вживала алкоголь.

- Всі так кажуть. – Досі сміючись додала я. – Як Дмитро?

- Який ще Дмитро? – Здивовано промовила подруга.

- Той, який тебе вчора відвозив додому! – Якось дивно вона зараз виглядає. – Ти що нічого не пам’ятаєш?

- Я думала мене таксі відвезло додому. – Дівчина ніби намагалася згадати вчорашній вечір. – Чорт!

- Що? – Запитала я.

- Я згадала, що вчора, приїхавши до гуртожитку, цілувалася з таксистом! – Жахаючись промовила дівчина. – Це був не таксист, так?

- Ага. – Мені було все важче й важче стримувати сміх. – Це був друг Арсена – Дмитро.

- Твою ж мати!

Вперше чую від дівчини лайку. Впевнена, що батьки дівчини будуть не в захваті від нової подруги її доньки, яка зовсім не позитивно впливає на неї. Ось вже й лаятися почала, після того, як перебрала зі спиртним.

- Я думаю, йому сподобалося. – Почала я насміхатися з дівчини, коли побачила на найвищій сходинці того самого Дмитра, який спостерігав за нами.

- Я чомусь думаю, що виглядало це жахливо.

- Запитай у нього про це сама. – Кивнула я дівчині у бік Дмитра.

- Що? – Дівчина не зрозуміла, поки не перевела погляд. – Забираймося звідси. Боже, як же соромно! – Бубніла дівчина й спустивши голову пройшла повз хлопця, зайшовши в приміщення факультету.

До пари залишалося декілька хвилин, але аудиторія, яка стояла у розкладі, була досі закрита, тому що вахтер втратив від неї ключі. Вся група стояла перед дверима й чекала, поки розв’язують цю проблему.

- Ти часом не знаєш скільки болітиме ще голова? – Досі тримаючи пляшку біля чола, запитала подруга.

- Тобі потрібно добряче поїсти й через деякий час стане краще.

- Угу… Стане… Якщо з’їдене не повернеться назад.

Мені було смішно з подруги. Яка ззовні виглядала сірою мишкою, але з триденним перегаром. Дивний все-таки у нас дует. Хі.

Я відчула, що хтось підійшов ззаду, але не встигла повернутися, як попереду з’явилася чоловіча рука у знайомій шкірянці й тримала стаканчик з кавою, на якому була вибита знайома емблема кав’ярні.

- Для сестрички знайшов кав’ярню, в якій готують найсмачніше у нашому місті капучино з лісовим горіхом.

Я не могла стримати усмішку й вона миттєво з’явилася на обличчі, як тільки я почула шепіт Арсена.

- Надіюся, що кава без сюрпризу? – Жартуючи запитала.

- Якщо ти про гострі відчуття, то я не прихильник перцю в каві. – Хлопець засміявся та обійшов мене ставши до мене обличчям. – Доброго ранку.

Я взяла з рук хлопця стаканчик та зробила ковток.

- І тобі. – Тихо прошепотіла, але як би я не старалася, ранкові події повз мучениці Ірини не пройшли. – Дякую за каву, братику!

Наголосила я останнє слово, тому що вже неодноразово зловила дивний погляд подруги.

- Завжди до ваших послуг, сестричко! – Він показово вклонився, чим викликав у мене усмішку та віддалився, зрозумівши, що ми тут не самі й викликаємо багато інтересу.

Я усміхаючись проводжала поглядом Арсена, який підійшов до своїх друзів. Подивившись на Ірину, яка сканувала мене поглядом, усмішка зникла.

- Що? – Запитала дівчину.

- Що? – Повторила за мною подруга. – Що я ще маю знати про вчорашній вечір?

Ось же засада… Що говорити?

- Мене відвіз додому Арсен й ми трохи поговорили.

- Тобто між вами мир? – Здивовано запитала дівчина.

- Скоріше за все – перемир’я.

- Як же план «бал-маскарад»?

- Все в силі! – Промовила не розмірковуючи. – До речі, назву він має не «бал-маскарад», а «Порятунок церковних мишей»!

- Мені подобається! – Дівчина звеселішала й знову приклала пляшку до болючого місця.

- Що з гуртом? – Запитала дівчину, коли нарешті нас впустили в аудиторію.

- До кінця пар я знайду потрібну кількість людей! – Запевнила подруга.

- Впевнена? Ти все-таки не сильно чудовий вигляд маєш…

- Все буде добре, повір.

- Ну як скажеш…

Скучна пара дала волю дурнуватим думкам про відносини з Арсеном, які склалися цієї ночі. Все не повинно мати такий хід… Ми не повинні були проводити час разом, а якщо й повинні, то в жодному разі без поцілунків. Тепер ми одна сім’я і це не правильно. І взагалі я повинна повернутися до тієї точки, коли будь-який хлопець мені противний, коли наближається ближче ніж на один метр, навіть якщо цей хлопець Арсен! Але як, чорт забирай, це зробити? Тим більше, коли мені сподобалася така близькість Арсена.