Частина 16

Амалія

Час відміряв свої хвилини, а ми так і продовжували сидіти в «П’яній вишні». Розмовляли на всілякі теми й розкривали найстрашніші таємниці. Якщо зізнатися, то з Іриною я відчувала якусь споріднену душу й вона була проста та вільна у спілкуванні, у порівнянні з Мариною, яку я знаю ще з дитячого садочку.

Іра почала гучно сміятися в той час, як ми розраховувалися й допивали останній бокал й телефон у її сумці почав грати.

- Алло. – Почула я відповідь дівчини, поки одягала свою шкірянку.

До речі, сьогодні ми з подругою виглядали просто феєрично, тому що не стримавшись, одягли вчорашній куплений одяг.

- У п’яній вишні, але вже йду додому. А це хто?

Дівчина відсунула телефон від вуха й подивилася на мене.

- Здається я щойно викрила нас твоєму Арсену!

«Твоєму Арсену»… Як це класно прозвучало і як сильно мене від цього підкинуло…

- Що? Іро, навіщо?!

- Я не зрозуміла, хто телефонує.

- Нам час вшиватися!

Я відчувала, як останній келих вина добряче стукнув по ногах і я ледь піднялася з крісла, не говорю вже про рівновагу, яку так важко тримати.

Поспіхом ми вийшли з закладу, але біди було не минути… Тільки ми вдихнули на повні груди свіжого повітря, як переді мною, наче гора, виріс Арсен зі своїми льодовитими очима та почав тиснути широкими плечима.

- Прочуханки тобі не минути! – Почула я сердитий голос Арсена й все поплило перед очима. Чи то від випитого, чи то від нервів, що мене знайшла людина, яка занадто мене хвилює.

Хлопець перекинув мене через своє плече й почав кудись йти.

- А Іра? – Запитала я висівши вниз головою.

Це єдине питання, яке мене турбувало у цю хвилину. Ні, навіщо хвилюватися про те, що я зігнута на плечі у «братика» й він рухається в невідомому мені напрямку? Головне потурбуватися про подругу!

- Дмитро її відвезе!

- Дмитро? Це той, що твій дружок?

- Він самий! – Коротко відповів братик.

- Ну тоді я спокійна. – Усміхнулася сама не знаю від чого.

Як взагалі можна бути спокійною в такому становищі? Але в мене був настільки хороший настрій, що висіння вниз головою зовсім не обтяжувало.

– А в тебе класна дупа! – Вигукнула й стукнула долонею по тому місцю, яка маячила у мене перед очима.

Дай Боже, щоб завтра я про це не згадала.

- Хтось зараз дограється! – Мені здалося, чи він засміявся з моїх слів?

- А може я цього тільки хочу? – Відчула, як мене різко перевернули та поставили на ноги.

Перед мною стоїть серйозний хлопець та вдивляється у мої очі, які з великим зусиллям фокусують зображення братика. Він притримує мене легко за плечі й знаходиться так близько, що дихати важко від такої відстані. Я відчуваю його аромат. Не парфуми, ні… Його власний аромат, який зводить з розуму.

- Ти зовсім не схожа на тиху дівчинку, типу Ірки. – Промовляє хлопець й кожним словом торкається моїх губ. - Хто ти насправді?

- Я – Амалія Нагорна. – Усміхнулася та зловила себе на думці, якщо він мене зараз не поцілує – я зроблю це сама.

- Ти не Амалія… - Шепоче хлопець. – Величезна аномалія, що звалилася на мою голову.

- Значить так було потрібно! – Шум навколо нас на переповненій площі втрачав своє значення та стала важливою тільки ця мить, тільки його присутність, тільки відстань між нами, яку хотілося скоротити якомога швидше.

- Що ти робиш зі мною, кобра? – Усміхаючись хлопець ще більше наблизився.

- Те, що йти зі мною, містере засранцю!

Його губи несподівано торкаються моїх й усім тілом проходить електричний імпульс. Він повільно, не поспішаючи цілував у вуста, ніби боявся моєї реакції. Я відповіла на поцілунок, тому хлопець змінив ритм й проник своїм язиком у мій рот. Ми злилися у такому дикому, шаленому та порочному поцілунку. Все, що бажали наші душі в цю хвилину – то це відчувати один одного, відчувати тепло та серцебиття, дотики. Принаймні, мені так здається… Весь світ зник та тільки мелодія на скрипці, що лунала десь з вулички, посилювала всі відчуття й пробуджувала ніжність

Я напевно знаю, що завтра я шкодуватиму про цей вчинок не зовсім тверезий, тому що цей хлопець заборонений мені, як і я йому. Він мій брат, хоч і зведений, а я його сестра. Нам не можна ось цього всього й ми не повинні були допустити такої слабкості, але зараз ми віддаємося цьому поцілунку, ніби шукали один одного все життя.

Мені вперше в житті не було гидко цілувати хлопця. Мене не нудило від того, як він проникав у мій рот. Мені зносило дах ще більше від того, як він стискав кулак з моїм волоссям на потилиці, як міцно притискав до себе та проникав язиком ще глибше в рот, як закусував мою нижню губу й видавав стогін, коли робила це я.

- Поїхали! – Прошепотів хлопець упершись своїм чолом у мій.

- Куди?

- Якомога далі звідси! – Він схопив мене за руку та повів до свого спорткару, який стояв за декілька кроків від нас.