Частина 3

Амалія

Сьогодні на вулиці дощить і одягати спідницю немає ніякого бажання, тому я одягаю чорні класичні джинси та чорний светр, який ми вчора разом з мамою придбали після занять і ще цілу купу непотрібних пакунків, які відкрити вчора так і не дійшли руки.

До університету мене підвозила мама, але вийшла я напроти кав’ярні, тому що, по-перше - не відмовлю собі в ранковій каві, а по-друге – у мене є нестримне бажання побажати гарного ранку Арсену Самойленку.

- У вас є перець? – Звертаюся до баристи. – Червоний!

- Перець? – Не зрозуміло дивиться на моє дивне бажання дівчина, якій років вісімнадцять та й, очевидно, працює вона тут не давно, тому що впевненість в її голосі зовсім не відчувається.

- Так! – Підтверджую її питання. – Червоний перець!

- Здається, був тільки чорний. – Дівчина почала вивертати вміст шухляди за барною стійкою й вже дуже швидко відповіла. – Так, тільки чорний.

Хм… Цікаво… Ось тепер здивувалася я. Звідки у такій маленькій кав’ярні взявся чорний перець, чи не одна я така з дивацтвами?

- Ну якщо чорний, то мені, будь ласка, чайну ложечку. – Ледь стримую смішок.

- Ви впевнені? – Очі у дівчини стали неймовірних розмірів.

А ні, здається, я одна така з привітом.

- Я полюбляю пікантний смак! – Усміхаюся на всі свої білосніжні.

І ось через декілька хвилин я йду щаслива до університету, практично перелітаючи на крилах щастя через калюжі, тримаючи в руках два стаканчики з капучино.

- Ти чому така щаслива? – Запитує Ірина, щойно я дійшла до входу у факультет, де на мене чекала подруга.

- Скоро дізнаєшся! – Загадково відповіла.

- Ой підказує мені мій здоровий глузд, що твій настрій вилізе нам боком.

- Припини! Все буде чудово.

- Тільки не говори мені, що ти щось вигадала для нашого мажора.

- І не скажу. Він сам для себе вигадав. – Викинула порожній стаканчик з-під кави у смітник і щаслива, що нарешті вперше за останні дні мені вдалося допити свою ранкову каву й пішла в приміщення, як там кажуть: гризти граніт науки.

Сьогодні першою парою знову філософія у Дмитра Петровича, який поки що фаворит для мене з усього викладацького складу. До пари залишалося хвилин десять, як у дверях аудиторії з’явився знайомий силует.

Сьогодні Арсен одягнений в обтислу чорну футболку та чорні джинси. Мабуть, якби я була його дівчиною – сьогодні ми двоє в чорному виглядали б феєрично. Так, стоп, Амаліє, про що ти в біса думаєш? Мене аж підкинуло від таких думок.

Арсен пройшовся поглядом по всій аудиторії та зупинившись на мені – рушив у мій бік.

- Косиш під мене, крихітко? – Проводить свій крижаний погляд від моєї маківки до самих п’яток.

Я продовжувала стояти спираючись п’ятою точкою у підвіконня та пильно вдивлятися у риси його обличчя й намагатися знайти хоча б щось, за що від нього шаленіють дівчата. На жаль, нічого мені там не приглянулося.

- Звичайно. Я ж закохана в тебе по самі вуха! – Впевнено промовляю та сідаю на своє місце.

- Надіюся, що ранкова кава сьогодні для мене гаряча. – Промовив та схопив стаканчик з моєї парти.

- Спеціально для тебе, зайчику! – Тихо промовила, коли він зрівнявся зі мною та пішов до друзів, які завжди сідали позаду.

Ось тепер вистава розпочалася!

Я не змогла пропустити того моменту, коли хлопець зробивши ковток гарячого та ще й пекучого напою практично вкрився червоними плямами. Залишилося тільки надіятися, що в цього телепня немає алергії на перець. Все, що він не проковтнув полетіло на його руду подругу й вона з вереском почала бити його у плечі.

- Ти хоч знаєш скільки це коштує? Арсен! – Репетує, наче навіжена.

- Ліля, - чую голос Ірини, - що з кавою?

- Та нічого. – Сміючись відмічаю сердитий погляд хлопця, який намагається випити всю воду, яку відібрав у Дмитра.

- Що? – Промовляю так, щоб чув лише він. А у зв’язку з тим, що всі кружляли навколо ображеної рудої – це було зробити не важко. На нас просто ніхто не звертав уваги. – Я полюбляю пікантну каву у середу та четвер.

Знизую плечима та продовжую:

- Тобі завтра брати таку ж, чи ти пасуєш?

- Я тебе знищу! – Шипить хлопець та вилітає з аудиторії якраз в той момент, коли філософ з’являється на порозі аудиторії.

- Самойленко! – Вигукнув професор. – Повернися!

Але ось Самойленко навіть не думав повертатися.

Пара минула у звичному режимі не зважаючи на постійне ниття Тіни - тієї самої рудої дівчини Арсена, який кинув її напризволяще після того, як виплюнув на неї каву.

Сьогодні після третьої пари у нас була запланована година з куратором і нас повідомили, що через декілька тижнів відбудеться традиційний осінній бал-маскарад, який ми й повинні були підготувати. Як виявляється, кожного року студенти третього та четвертого курсів займаються організацією всіх святкових подій і бал входить в їхнє число.