Пролог

Будь-яка частина твору НЕ може бути скопійованою та опублікованою без письмової згоди автора!

* * *

- Ні! – Коротко та уперто заперечила мамі, тому що її ідея зробити з мене заучку мені категорично не сподобалася.

- Амаліє, я не намірена вступати з тобою у суперечку! – Відповіла мама та сердито жбурнула на моє ліжко щось схоже на одяг. – Ти це одягнеш і саме в цьому ти підеш в університет!

- Ні-за-що! – Зціпивши зуби, знову заперечила. Ця жінка точно хоче моєї смерті у перший же день в новому університеті.

- Розмову закінчено, дівчинко! – Шикнула мама та вказівним пальцем вказала на одяг. – Це тобі не столиця! Тепер все буде по-іншому, в тому числі й твій стиль! Тим більше, моя люба, ти маєш скласти гарне враження серед одногрупників та викладачів.

Мама поспішила до дверей моєї кімнати, але перед тим, як вийти додала:

- Чекаю тебе через десять хвилин біля будинку!

- Сама дістануся! – Крикнула я їй у слід. Ще не вистачало, щоб до мого образу ботанки приклеїлося клеймо матусиної донечки.

Перевела погляд на те, що лежало на моєму ліжку та гнівно тупнула ногою.

- Уф! Мамо, ну за що ти так зі мною!?

Мій перший навчальний день у новому університеті, до якого мені добровільно-примусово потрібно було перевестися, починався не карамельно. До цих усіх ранішніх подій почалася ще й злива, а оскільки я відмовилася від маминої допомоги – мені довелося ще й мокнути.

Я майже дісталася до університету і навіть була намірена серйозно потрусити там стіни сьогодні, але за однією проблемою завжди слідує інша, бо лихо не приходить одне. Перед самим університетом повз мене пролетів спорткар і навіть не думаючи зменшити швидкість перед величезною калюжею. Коротше, всі старання мами з моїм вбранням полетіли дідьку під хвіст, тому що я з ніг до голови увібрала воду з цієї самої калюжі!

- Дивись куди їдеш, придурку! – Те, що за кермом був хлопець я добре побачила, але це ніякої ролі не грає, тому що тільки відморожена людина буде так ганяти й зовсім не звертати уваги на пішоходів і не важливо дівчина це, чи хлопець.

Цей випадок я розцінила, як знак з небес та просто послухала добренького всевишнього та забила на навчання у свій перший же навчальний день. Усі студенти цього університету, мабуть, вже забули про перший навчальний день поточного року, тому що як-не-як зараз вже жовтень.

Запитаєте, чому мені приспічило переводитися до іншого навчального закладу та ще й покидати столицю й пертися до Львова? Тоді я коротко відповім: Мама!

Пів року тому мамі нарешті пощастило зустріти хорошого чоловіка, після мого батька, який покинув нас на мій перший день народження. Через чотири місяці залицянь, Андрій зробив мамі пропозицію. Ще через два місяці мама нарешті дала згоду. Я зовсім не була проти їхніх відносин, тому що вперше за довгий час бачила маму такою щасливою, але якби я тільки знала до чого це приведе...

Я, як цілком повнолітня дівчинка, мала намір видати маму заміж та відправити її до Львова жити разом з Андрієм й щоб на великі свята вони приймали своїх дітей у гості. До речі, в Андрія є син приблизно мого віку, але ось на відміну від мами, її новий чоловік не приковує свою дитину залізними ланцюгами до себе. Так ось, як уже зрозуміло, всі мої наміри накрилися мідним тазом, тому що мама потягнула мене із собою до Львова та навіть продала столичну квартиру, щоб мені навіть в голову не прийшло повернутися назад.

У столиці я залишила все, що мала: друзі, улюблені кав’ярні, а без кави я – не я (добре, що хоч у Львові з цим проблем не повинно виникнути), а головне я залишила у столиці своє життя! Ні! Ніяких почуттів, соплів та кохання. Я зараз зовсім не про хлопця говорю. Я залишила танці, якими займалася дев’ять років. Навіть в університеті я організувала хореографічну групу з якою займалася й за два роки навчання ми досягли великих висот, а найбільш образливо з того, що наш гурт пройшов відбір на всеукраїнський конкурс!

Коротше, цей переїзд знищив все моє життя. Я вже з першого дня зненавиділа Львів, а на додаток тут ще й дощ йде частіше ніж по всіх містах України разом взятих.

Все здавалося настільки жахливим, що просто гірше не могло бути, але ось проблема в тому, що я в цьому сильно помиляюся. Про це я дізнаюся згодом, як і про те, що це тільки початок мого жахливого життя… або, можливо, не таке воно й погане буде?

Якби мені хтось сказав, що через декілька тижнів я буду насолоджуватися цим містом та його сонячними днями в період останнього бабиного літа цього року та ще й в обіймах хлопця, який завоює моє холодне серце – я б розреготалася прямо тій людині у вічі та ще й би зігнулася навпіл тримаючись за живіт. Я і любов? Ха-ха-ха. Я і Львів? Ха-ха-ха! Я і без свого гурту? Ха-ха-ха!

Але всьому свій час… змінам… новому життю… врешті, коханню…

Мій час настав з моменту переїзду.