Розділ 12

 Зайшовши в палату, бачу втомлену Жанну.

-Привіт. Ти як?- питаю сідаючи на стілець поряд.

-Привіт. Відчуваю себе, ніби мене переїхав поїзд. А моя дитина? Вона жива?- питає схвильовано беручись за живіт.

-Я незнаю…- кажу розгублено. –Твій брат сказав, що ти була вагітною…- кажу і замовкаю.

Добре, що до кімнати заходить лікар.

-Доброго дня. А що це за сльози?- питає підходячи до пацієнтки.

-Лікарю, моя дитина? Вона жива?- питає з надією.

-Жива. Але ми її ледве врятували. Добре, що Вас ножем поранили в спину, а не в живіт.- каже лікар.

Подруга видихає та трохи заспокоюється.

-Сьогодні проведемо додаткові обстеження і якщо все буде в відносній нормі, то ми переведемо вас у гінекологічне відділення. Там ви трохи полежите на збереженні.- каже лікар.

-Добре, дякую.- каже Жанна і кладе руки на живіт.

-Медсестра відвезе вас на обстеження.- каже лікар і виходить з палати.

-Жанно, а хто батько дитини?- питаю я.

-Я не хочу про нього говорити. Це була хвилина моєї слабкості. Про яку я не шкодую, адже в мене буде маленьке щастя.- каже подруга, погладжуючи живіт.

-Це хтось з твоїх кляєнтів?- питаю я.

-Так. Більше поки нічого не питай, подруго.- каже Жанна.

Я ще трохи сиджу з подругою та обмінююся з нею новинами, а потім її забирають на процедури. Виходжу з палати, де чекає Артем.

-Ну, що? Жанна сказала, хто батько її дитини?- питає хлопець.

-Це один з її клієнтів на роботі. Лише це сказала.- кажу я.

-Яких клієнтів?- питає здивовано.

-Жанна працювала в ескорті, щоб заробити грошей тобі на реабілітацію.- кажу я.

-Що?- питає гучніші ніж треба.

-Тихо. Заспокойся.- кажу я

-А ти знала, і мені нічого не сказала!- каже гнівно.

-Я тобі сказала, що потрібно боротися. А все інше – мене попросила не говорити подруга.- кажу я.

-Не виправдовуйся, подруга називається!- каже гнівно.

-Я краще піду.- кажу і йду.

По дорозі купа думок. Мене відволікає телефонний дзвінок.

-Так, Лео.- кажу я.

-Як ти? Як подруга?- цікавиться Леонід.

-Нормально. Зараз зроблять додаткові обстеження і якщо все добре, то переведуть в гінекологію. Вона вагітна.- кажу я.

-Хто батько дитини ? Ти його знаєш?- питає він.

-Ні. Незнаю.- кажу я.

- Артема бачила? Радий, що стане дядьком?- питає Лео.

-Мабуть, поки ще не зрозумів до кінця, що це станеться.- кажу я.

-Добре, що ми поки вирішили відкласти тему дітей. Зараз мені ні до чого плач і не доспані  ночі.- каже Лео.

-Ага.- кажу я розчаровано.

Бо я здається не проти стати мамою.

-Як у тебе справи?- питаю я.

І Лео розповідає як у нього все там гарно та скільки він усього цікавого зробити на роботі. Слухаю його на автоматі, перебуваючи думками з Жанною та Артемом. Чи можу я якось допомогти подрузі? Можливо зустрітися з батьком дитини? Вирішую спочатку завтра ще раз обережно поговорити з подругою.

Рано вранці мені телефонує Артем та просить з ним зустрітися в. Погоджуюся.  Збираюся ніби цілу вічність. Хочеться показатися з кращого боку.

-Привіт.- вітається хлопець.

-Привіт.- вітаюся, сідаючи за столик.

-Злато, я хочу попросити тебе про послугу. Дізайся в сестри, хто батько її дитини.- прохає Артем.

-Я спробую, але нічого не гарантую. – кажу я.

-Дякую.- каже він дивлячись мені в очі.

-А ти? Поки не плануєте поповнення в родині?- питає хлопець.

-Поки ні. А як щодо тебе з Русланою?- питаю я.

-Ми не разом. Якщо ти це хотіла почути.- каже він всміхаючись.

-Я просто спитала, як і ти.- кажу я.

Потім ми снідаємо мовчки і Артем привозить мене в лікарню до сестри.

-Сподіваюся, що в тебе все вийде.- каже Артем.

Виходжу  мовчки і йду до подруги в палату. Підходячи до дверей чую уривок розмови:

-Навіщо? Нам немає нащо  зустрічатися. Я більше не працюю в ескорті. Я вже все забула. Так. Та ніч була помилкою.- каже вона і вимикає телефон.

Стукаю в двері і заходжу в палату. Вітаюся з її сусідкою, яка в цей час виходить з палати.

-Привіт, люба. Ти як?- питаю всміхаючись до неї.

-Все нормально. Сьогодні вже трохи краще. Якби ще деякі не турбували мене…- каже тихо.

-Батько дитини?- питаю.