Розділ 10

-  Куди ми їдемо?-запитую хлопця, коли ми їдемо в машині.

- В одне гарне місце.- каже Леонід всміхаючись мені.

Приїджаємо до одного милого кафе. Леонід допомагає вийти мені з машини, а потім переплітає наші руки, коли ми йдемо в кафе.

-Про що ти хотів поговорити?- питаю з цікавістю, коли ми  сідаємо за столик та робимо замовлення.

-Злато, я брав участь в одному кулінарному конкурсі, я тобі розповідав. Та от – я переміг. І мене запрошують на роботу за кордоном. – каже Леонід.

- Вітаю. Ти багато працював над цим конкурсом. Я рада, що журі високо оцінили твої здібності.- кажу я хлопцю.

- Дякую. Злато, я пропоную тобі поїхати зі мною.- каже Лео, беручи мою руку в свою та всміхаючись.

-В якості кого я поїду з тобою?- питаю розгублено.

-Нареченої. Злато, я тебе дуже люблю. І хочу, щоб ти стала моєю дружиною.- каже та стає на одне коліно.

Дає коробочку червоного кольору у вигляді серця. Я беру її обережно, відкриваю. Гарна каблучка  ніби запитує свого дозволу її одягти.

-Ти вийдеш за мене?- питає хлопець, вириваючи з моїх думок.

Дивлюся в його очі, наповнені любов’ю. Чомусь згадую Артема. Ні.  В нього своє життя, а в мене своє.

-Так.- кажу я.

Леонід піднімаєтьсяз колін та ніжно мене цілує. А потім дарує мені букет рожевих троянд.

-Я люблю тебе.- каже Лео.

-Я тебе теж.- кажу я.

Продовження вечора минає  в розповідях про нашу майбутню поїздку. Слухаю натхненного поїздкою Леоніда, починаю всміхатися. Невже я справді виходжу заміж?  Після вечері  ми Леонід провів мене додому.

-Коли ми маємо їхати?- питаю я.

-Якщо в тебе є закордонний паспорт, то з понеділка.- каже Лео.

-Ні, не має.- кажу я, розуміючи, що брешу.

-Тоді через тиждень. Доки ти його не отримаєш.- каже хлопець.

-Зрозуміло. Дякую за вечір. – кажу я виходячи з машини.

-Можемо продовжити  наш вечір.- каже Леонід мене обіймаючи.

-Та ні. Я дуже втомилася сьогодні. Давай продовжимо наступного разу.- кажу я.

-Мені здається через твою допомогу Жанні ти дуже втомлюєшся. Мені це не дуже подобається. Ми дуже мало часу проводимо разом.- каже хлопець та пильно дивиться в очі.

-Тобі здається. Наступного разу продовжимо наш вечір.- кажу я і вислизаю з обіймів хлопця.

-На добраніч, моя кохана.- каже вслід Леонід.

-На добраніч.- кажу я і заходжу в під’їзд.

Заходжу в квартиру, перевдягаюся, приймаю душ і лягаю в ліжко. Думки рухаються блискавкою в голові.Чи кохаю я Леоніда? Якщо ні, то чому погодилася вийти заміж? До чого тут Артем?Відповіді на мої питання мені не дуже подобаються. Здається я все-таки закохалась. Але не в Леоніда, а в Артема! Що мені робити далі? Для Артема я лише подруга його сестри. В нього в думках ще інша. А я? А я поїду з Леонідом  за кордон і згодом стану його дружиною. Адже так? По-іншому ніяк. З такими доводами лягаю спати. Цілу ніч бачу сни, де ми з Артемом гуляємо в парку. Прокидаюся  і плачу від нерозділеного кохання. Добре, що в цей час  дзвонить подруга.

-Доброго ранку, подруго. Я вже  приїхала. Не хочеш приїхати в гості? Дуже скучила. В мене для тебе є подарунок.- каже Жанна.

-Доброго ранку, подруго.  Добре, скоро буду.- кажу я і вимикаю телефон.

Сьогодні чомусь довше звичайного шукаю, що одягти. А потім плюнувши на  все одягаю темно-сині джинси та білу сорочку в синю смужку з середнім рукавом. Волосся розпускаю та роблю легкий мейкап.  Приїджаю до подруги з тортиком та вином в руках. Як ніяк потрібно відмітити мою пропозицію. Дзвоню в двері. Мені відкриває подруга і мало не душить в обіймах.

-Ну, нарешті, я вже скучила за тобою! Проходь швидше в квартиру.- каже затягуючи в квартиру.

Заходжу до квартири та роздягаюся.

-Привіт.- вітається зі мною Артем.

-Привіт.- вітаюся я зустрічаючись зі мною поглядом.

 Так стоїмо деякий час розглядаючи одне одного.

-Злато, йди на кухню!- кличе подруга і я відмираю і прямую на кухню.

-Я тут дещо принесла.- віддаю торт і вино.

-Дякую.- сідай, а я зараз чай організую.- каже подруга.

-Як твоя робота?- питаю я.

-Все нормально. Гроші за перші заняття з реабілітації вже є. Тому все добре.- каже подруга.

-Я вчора влаштувався на роботу. Буду працювати   віддалено в айті сфері.- хвалиться Артем.

-Вітаю.- кажу я.

-Вітаю, брате! Ти в мене розумнички. Це на тебе так Злата вплинула?- каже дивлячись на мене.

-Я нічого не зробила.- кажу чомусь червоніючи.

-Я й бачу.- каже дивлячись на нас обох.

-А я заміж виходжу.- кажу свою шоковану новину.