Розділ 9

Купивши продукти та ліки прямую до квартири Артема. Сьогодні вперше його навідую на прохання подруги.  Мені її дуже жаль. На все згодна заради брата, а він…  Ось все скажу що про нього думаю. Заходжу до квартири, відкриваючи його своїм ключем, що дала подруга. В кімнаті тихо Заходжу на кухню, кладу продукти до холодильника, та взявши ліки прямую до кімнати Артема. Стукаю, але не почувши ні звуку, привідкриваю двері і бачу, що він спить.  Відкриває очі і дивиться на мене сонно.

-Привіт.- кажу я.

-Привіт. Чого прийшла?- питає мене.

-Прийшла, бо подруга попросила. Ти як?- питаю сідаючи на стілець поряд.

-Погано. Лише уві сні відчуваю себе добре.- каже цей буркотун.

-То може прогуляємось? На вулиці сьогодні так гарно! Літо закінчується і скоро прийде осінь.- кажу дивлячись у вікно.

-Ти нічого не забула? Я взагалі-то ходити не можу! Мені не до веселощів!- каже емоційно.

-Але ж в тебе є крісло. Поїхали прогуляємося.- кажу я.

-Ні! Я нікуди не піду! І взагалі, залиш мене в спокої. Продукти і ліки привезла? Тоді можеш йти.- каже сердито.

-Тобто ти вирішив і далі себе жаліти? Сестра має гарувати на декількох роботах, а ти навіть не намагаєшся щось робити, щоб піти?- кажу я емоційно.

-Та, хто ти така, щоб мене вчити, що мені робити?- вигукує Артем.

-Знаєш, мій дідусь обморозив ноги. Почалась гангрена, йому відрізали ступню, потім до коліна. Потім все це почалося на іншій нозі. В результаті він залишився з маленькими частками ніг вище коліна. Спочатку був в депресії, як ти, але не довго. Взяв себе в руки і прожив ще 9 років. Він руками стільки по господарству бабусі допомагав, як деякі з ногами не допомагають. Тому лише від тебе залежить, скільки і як тобі жити!- кажу я, виходячи за двері, та витираючи очі від емоційних спогадів.

Йду на кухню, та готую їсти.  Після сідаю за стіл та насипаю собі  чаю, смакуючи з пиріжком з маком.

-Смачно пахне пиріжками.- чую голос Артема.

-З маком пиріжки. Мої улюблені.- кажу смакуючи.

-І мої. В дитинстві мама нам їх постійно пекла.- каже Артем, під’їджаючи до столу на інвалідному кріслі.

-Що ж спробуй мої.- кажу даючи пиріжок .- Чаю налити?- питаю я.

-Я сам. Дякую.- каже наливаючи чай.

Смакуємо мовчки.

-Смачно.- каже хлопець, дивлячись на мене.

-Я рада, що тобі сподобалось.- кажу я запиваючи пиріжок чаєм.

-Злато, я подумав над твоїми словами. Ти права. Я дійсно опустив руки і перестав боротися, вішаючи все на сестру і батьків. Жалів себе. Потрібно визнати, що кохання не існує. А жити потрібно далі. Боротися.- каже він дивлячись на мене.

-Отож. Я рада, що ти це розумієш.- кажу я.

-То може прогуляємось?- питає мене.

-Давай завтра. На вулиці вже сутінки.- кажу я.

-Добре.- каже погоджуючись зі мною.

Залишаю квартиру з маленькою перемогою. Рада, що допоможу подрузі з впертим братом. А ось і вона дзвонить:

-Привіт.- вітаюся я.

-Привіт.- каже втомленим голосом подруга.- Як у вас там справи?- питає вона.

-Нормально. Погодувала твого буркотуна. Трохи поговорили про життя.- кажу я їй.

-Я сподіваюся Артем тебе не ображав?- питає обережно подруга.

-Я сама кого хоч ображу. Все нормально. А ти як? Як твоя робота?- питаю я її.

-Та все добре.- каже сухо.

-А чим саме ти там займаєшся?- питаю Жанну.

-Я поки не можу тобі сказати.- каже вона, викликаючи в душі тривогу.

-Я сподіваюся, ти нічого такого не робиш, що може нашкодити життю та здоров’ю?- питаю я.

-Кожна робота по-своєму шкодить нам. Яка моральна, а яка фізично.- каже філософські подруга.

-Так, кажи негайно, чим ти там займаєшся, а то підключу Артема!- кажу з тривогою в голосі.

-Жанно, ти де? Я тебе чекаю, нам потрібно вже їхати.- каже якийсь чоловік на задньому фоні.

-Це хто?- питаю я .

-Зараз іду.- відповідає вона тому чоловіку.

-Жанно, чим ти там займаєшся?- питаю знову я.

-Я працюю в ескорті.- вбиває мене своєю відповіддю.

-Що? Твої рідні будуть в шоці! Кидай цю справу, знайдемо тобі іншу роботу!- кажу їй.

-Не турбуйся, подруго. Ніякого інтиму. Просто  супроводжую чоловіків на зустрічі і все.- каже пояснюючи мені.

-Мені все це не подобається.- кажу я.

-Попрацюю місяць і вистачить Артему грошей на реабілітацію.- каже подруга.

-Жанно!- кличуть її знову.

-Іду!- каже вона.-Мушу відключитися. Завтра поговоримо. Бувай.- каже  і кладе слухавку.

Ховаю телефон в сумочку і думаю, що мені робити. Чи можу я якось допомогти подрузі? А якщо як хтось буде вести себе не подоговору? А з іншого боку, їм же потрібні гроші. Як діяти в такому разі? Добре, я сподіваюсь, що Жанна не дасть себе образити.