Розділ 6

Жанна дуже серйозно вдалася до приготування фіктивних заручин. Вона навіть запросила своїх батьків. Сказала, що так треба, для щастя їх сина. Батьки хоч і побурчали про обман, але погодилися, бо бажають щастя своєму синові. З мого боку ми вирішили запросити лише подруг та мою маму. Батьку розповідати про наші плани ми не стали, бо він не зрозуміє наших сучасних методів добиватися дівчину. Отож зачіску, макіяж та вбрання  все готове і от я вже стою у небесно блакитній довгій сукні з  довгим рукавом та босоніжках на невисокому каблуку. Образ доповнює моє розпущене та зібране в локонах волосся та легкий, природний макіяж.

-Ну, що ти готова?- питає Жанна в мене.

-Так.- кажу я.

- Яка ти в мене красуня! – каже мене оглядаючи.

-Так, справжня красуня!- каже моя мама Віра Іванівна, та змахує непрохану сльозу.

-Мамо, я ж не заміж виходжу.  Це лише заручини. До того ж не справжні.- кажу останні слова їй на вухо обіймаючи.

-Так, я знаю. Але зовсім скоро ти можеш вийти заміж по- справжньому.- каже мама витираючи сльози.

-Це ще буде не скоро.- кажу я  дивлячись в очі.

-Ну, що пішли? А то Артем мабуть вже зачекався.- каже Жанна поправляючи свою зачіску.

-Пішли.- кажу я і ми виходимо в сад.

Це маленьке свято вирішили провести в саду на подвір’ї будинку його батьків. Приготували фуршетні столи, танцмайданчик, грає романтична мелодія. Виходжу і зустрічаюся поглядом з очима свого «нареченого». В них здивування, милування і ще щось мені не відоме. Обличчя серйозне. Розглядає мене, доки наближається. Мабуть розуміє, що треба всміхатися, тому підходячи ближче починає всміхатися. Він сьогодні теж дуже гарний. Хоча хлопцям мабуть одягни якусь форму і костюм, зроби зачіску – і все вже красень! Це не те, що нам дівчатам. Та от Артем сьогодні в чорних штанях та блакитній сорочці.

-Привіт, люба.- каже  притягуючи до себе та цілує в щоку.

-Привіт.- кажу я, коли бере міцно за руку.

-Пішли познайомлю з гостями, «кохана».- каже та веде мене за руку до колег та знайомих.

 Так минає частина вечора. Доки його батьки не кличуть мою маму на імпровізовану сцену та просять мене для свого сина. Чомусь і собі починає щипати очі. Хоч і розумію, що це брехня. Але дуже хочеться  мати родину, нареченого. Леонід гарний хлопець, це вже я зрозуміла, за той час, що ми зустрічалися. Але далі поцілунків наші стосунки поки не переходять. Чогось мені в них не вистачає. Хоча турботи та розуміння в нього вистачає до мене. Я відчуваю, що я йому небайдужа. Що я відчуваю до нього? З цим усе складніше. Можливо, якби не гра у фіктивні стосунки в мене було б більше часу з цим розібратися. Мої думки перериває Артем, що веде мене на сцену. Батьки благословляють нас і миобнімаємося з ними. Потім помічаю Руслану, що стоїть зі своїм хлопцем. Всі починають підходити та вітати з заручинами.  Підходить і Руслана з Захаром.

-Доброго вечора, вітаємо вас з заручинами.- каже Захар обіймаючи Руслану.

-Доброго вечора,- вітаюся я.- Дякуємо.- кажу доки колишні грають у переглядки.

- У нас теж скоро заручини. Через два тижні. Запрошуємо вас.- каже Руслана.

-Постараємось бути. Так, кохана?- питає в мене Артем.

-Так, звісно.- кажу я всміхаючись.

Лунає романтична мелодія, ведучий вечора, запрошує нас з Артемом на танцпол. Виходимо і він притискає мене до себе. Дихати стає важко, обіймаю його за шию та дивлюся в очі. Він теж дивиться спочатку з викликом на мене, а потім вже тепліше.

-Молодець, гарно граєш.- каже нахилившись мені на вухо.

-Репетирую справжні заручини.- кажу я.

-А що вже є кандидати?- питає зухвало.

-Рано чи пізно знайдеться.- кажу я.

-Тобто Леонід поки не підходить під цей опис?- каже Артем.

-Ми дуже мало знаємо одне одного.- кажу я, дивлячись, чи не дивиться Руслана на нас.

-Тобто він поки для тебе не коханий. Ти його не любиш.- зробив свій висновок Артем.

-Я гадаю, що краще ти зі своїм коханням розберись спочатку, а потім лізь у моє життя.- кажу я і хочу закінчую танець.

Але мене хапають ніжно наруки і пристрасно цілують. Спочатку не відповідаю на поцілунок, але потім здаюся та цілую у відповідь. Поцілунок закінчується, мене опускають на землю, а в мене досі крутися голова. Це все мабуть шампанське, яке Жанна, мені дали трохи випити.  Артем дивиться на мене, а потім каже:

-З нареченою потанцював, спробую тепер потанцювати з Русланою.- від його слів мені чомусь стає боляче, та я заспокоюю себе тим, що так має бути.

Хлопець йде до колишньої, а до мене підходить Жанна.

-Ви молодці! Дуже правдоподібно граєте.- каже дівчина.

-Я рада, якщо це так.- каже втомлено.

-Щось сталося?- питає стривожено подруга.

-Таи ні, просто хочу, щоб все швидше закінчилося.- кажу я і бачу, що Руслана танцює з Артемом, доки Захара немає поряд.

-Вони гарна пара. Дивись з яким закоханим обличчям він дивиться на Руслану, а вона на нього. Кохання не ржавіє.- каже подруга і дивиться на мене.