Розділ 1

Ранок почався як завжди спекотно. Хоча ще була 7 ранку, та в кімнаті було дуже жарко. Я як завжди вдяглася, нафарбувалася і зібралася йти на роботу. Працюю я  дизайнером в  одній з фірм нашого  невеликого міста. Я брюнетка невеликого зросту з великими карими очима. Звати мене Злата Кузьменко. Знімаю квартиру зі своєю подругою Жанною. Ми з нею дружимо ще з університету.  Вона повна моя протилежність – висока білявка з блакитними очима.

-Доброго ранку, Злато.- привіталася зі мною подруга.

-Доброго ранку, Жанно.- привіталася я заходячи на кухню.

-Каву будеш?- питає вона.

-Так, якщо можна.- кажу я.

-Тримай.- каже ставлячи переді мною горнятко кави.

-Дякую, люба.- кажу я, сідаючи за стіл.

-З тебе вечеря.- каже вона всміхаючись.

-Добре, добре.- кажу я.

-Ну, що, як справи на роботі?- питає вона.

-Та все добре. А в тебе?- питаю я.

-А в нас почав працювати новий колега. Такий симпатяга, всі дівчата слтни пускають.- каже подруга задумливо.

-А ти?- питаю смакуючи каву.

-А що я? Мені теж він сподобався. Але я не  з тих, хто буде бігати за хлопцями.- каже гордо подруга.

-Ясно. Так і залишимося ми з тобою горді та незалежні самі.- кажу я.

-Не залишимося. Я передчуваю зміни в нашому житті, а інтуіція мене ще не підводила.- каже подруга.

-Ну що ж, доведеться покладатися на твою інтуїцію.- кажу я.

Ми допиваємо каву і йдемо на роботу. Добираюся на маршрутці та метро, тому на роботу прибуваю брудна і зла, бо на вулиці спека, а людей на роботу їхало багато. Підходжу до свого робочого місця і беруся за роботу. Роботу я люблю, адже обирала її з душею, тож день минає продуктивно та цікаво. Втомлена, але щаслива їду додому. Скупляюсь в супермаркеті і планую, що приготую на вечерю. Доходжу до квартири та дзвоню в двері, сподіваючись, що Жанна вже вдома. Двері відкриваються, але це не Жанна, а не знайомий мені хлопець, трохи старше мене.

-Доброго вечора.- вітаюся я.- А ви хто?- питаю, намагаючись пройти в квартиру.

-Я Артем. Брат Жанни. А ви напевно Злата?- питає забираючи з моїх рук важкі пакети.

-Так, це я. А де Жанна?- питаю я.

-Я тут. Ой, Злато, ти б сказала, що тобі допомога потрібна, то я б Артема послала тобі допомогти.- каже подруга пораючись на кухні.

-Та нічого страшного.- кажу я і йду роздягатися.- В нас гості.

- кажу я.

-Так. Це мій брат Артем. Давайте разом повечеряємо.- каже загадково Жанна.

-Давайте. Зараз переодягнусь і допоможу готувати.- кажу я.

-Чекаю.- каже подруга.

-Ось і я.- кажу я.

-Отже вона  сказала, що хоче розійтися. Чому? Вона ж тебе так любила! - чую розмову подруги з братом.

-Хто кого втратив?- питаю я.

-Артем розійшовся з дівчиною з якою вони довгий час зустрічалися.- каже подруга проблему брата.

-То може знайти іншу.- кажу я рішення проблеми.

-Так скаже людина, що ніколи не кохала.- каже Артем ображено на мене дивлячись.

-Чому це я не кохала? Просто потрібно бути реалістом, що вам з нею не по- дорозі.- кажу я.

-Я хочу її повернути.- каже несподівано.

-Що?- питаю я.- Навіщо?- дивлюся то на нього, то на подругу.

-Бо кохаю.- каже він.

-Ох, справи сердечні!- каже подруга.- Пропоную спочатку повечеряти, а потім подумаємо, що можна зробити в твоїй ситуації брате.- каже вона братові.

-Добре.- каже Артем і сідає кришити салат, що дала йому сестра.

Приготувавши вечерю та посмакувавши її з вином у Жанни назрів план.

-Артеме, я пропоную скласти план повернення Руслани. – каже Жанна.

-Що ти пропонуєш?- питає він.

-Для початку потрібно викликати в неї ревнощі. Так ми перевіримо чи вона щось відчуває до тебе ще.- каже подруга.

-Яким чином ми це зробимо?- питає Артем дивлячись на сестру.

-Потрібно знайти дівчину, що зіграє роль твоєї коханої.- каже Жанна і дивиться на мене.

-Що?- питаю здивовано.

-Злато, ти не могла б нам допомогти в цьому?- питає Жанна.

-Що? Вона? – питає зневажливо Артем.

-Я? Чому це я?- питаю я, дивлячись на них.

-Давайте йому якусь з роботи моєї підберемо. В нас багато дівчат незаміжніх, готових до авантюр.- кажу я.

-Нам потрібна та, якій можна довіряти. А брат міг би заплатити за квартплату за пів року місяці.- каже подруга.

Заманливо.  Я гроші якраз на відпустку на відпочинок відкладаю. Та здається, що назбираю, лише через кілька років.

-І що я маю робити? – питаю я.