двадцять вісім.

Ми уже сиділи в авто. Саме зараз Майк зрушив з місяця і мене різко почало кидати в сон. Щоб втриматись в реальності я почало говорити з брюнетом.

-ми кудись ще їдемо?

-мг, - його руки різко виконали рух з кермом, на секунду я задумалась, що хочу відчути ці руки та пальці на своїх міцних стегнах, - пам’ятаю ти говорила, що тренуєшся. Так от везу тебе на тренування.

-в ліс? – здивовано запитала я коли помітила густі дерева навколо.

-там є дуже хороша галявина, колись я там також займався, - кутики губ легко піднялися, а очі, як два глибоких озера, з гострим поглядом перемістилися з дороги на мене, - цілком у мене не було батька, який б вчив мене, як кожного хлопця, захищатися. Кожного вечора транслювали телешоу де чоловіки билися між собою за купу грошей, звісно ж розбивавши собі усе лице. Коли залишався один вдома я крутився біля телевізора, як божевільний. Та по правді щось та й підучив.  Уже потім я знайшов те місце.

-цікаво, там є ще поламані дерева в які ти, думаю, врізався.

-думаю вони вже зцілили. Чи моє  тіло настільки міцне? - середина авто одразу наповнилась нашими двома сяючими усмішками.

-ти виріс без батька?, - мій голос звучав обережно.

-так. З самого народження його не було у моєму житті, але недавно, як з неба звалився.

-мої батьки весь час від’їжджали кудись по роботі. У мене не було постійного тепла від них, але в ці дні коли я їх бачила вони дійсно дарували мені справжню батьківську любов, - я перевела погляд на вікно та трохи відчинила його, вітер швидко почав лоскотати мою шкіру та бавитись з волоссям.

-а зараз вони де?

-мабуть в Німеччині. Та цього разу я втекла.

Місце на якому я стояла було безмежно просторим. Гілки дерев високо хиталися над нами та закривали від усіх цю галявину. На ній не було квітучих рослин, але в повітря кружляв приємний запах. Ступивши один крок на цій землі, я в мить відчула її твердість. Тут буде боляче падати. Рука ковзнула до потрібної мені кишені. Він був ще досі там. Я пригадала, що читала у бібліотеці книгу де описувалось, що гриші можуть ховати у собі любі речі. Пройшла довга хвилина і я в думках почали читати по пам’яті слова. Я сильніше стиснула камінь. Відчула поколювання на пучках своїх пальців. Моє бажання заховати його стало ще сильнішим. Мить. Його немає. З кожним разом магія стає для мене легшою, це не можу не радувати. Відчула спиною кроки хлопчини та відновила своє дихання, а очі розплющила.

-так приступим, Віано. Вдар мене.

Моє обличчя в раз стало здивованим, проте Майк навіть не кліпнув.

-ти, що хочеш щоб я тебе побила?

-ну так.

-ага, а…, - досі не розуміла, чому.

-давай вже, я хочу побачити твій удар та й тренуватись будеш на мені, - він говорив а ж дуже за серйозно.

Мій кулак стиснувся та направився на тіло юнака. Перший удар випав на живіт, відвернувши увагу від суперника, нога підступила до його, а рука вивернула зап’ястя, тим самим він був до мене спиною. Поставивши лікоть на спину, я вигнула її.

-нормальна так, - говорив він тримаючись за живіт.

-тобі боляче? Вибач, - я ближче підійшла до нього.

-та ні, - він вирівнявся - але техніка в тебе хороша. Та силу потрібну тренувати.

Я лиш кивнула головою та усміхнулася від того, як Майк зіщулився.

-ну ж бо, Віано!, – підбадьорював мене Майк коли я знову лежала без сил на траві. - ще трохи.

Я піднялася та пошкодувала, що погодилась на це. Сонце немилосердно сліпило мені в очі та в обличчя. За довгий час тренування я уже стояла лиш в одному спортивному топі. Мені знадобилось двадцять секунд щоб зрозуміти, що на мене дивитися Майк з покликом в очах. Моє дихання прискорилось, я сконцентрувалася на наступному ударі. Я вдала, що б’ю праворуч в то й час завдала удар в іншу сторону, одна з технік, яку навчив мене хлопець. Він злегка похитнувся та відступив від мене.

-прекрасно, - видихнув Майк.

Я жадібно хапала повітря ротом. Мій одяг увесь прилип до тіла, а рука піднеслась вгору щоб витерти піт з мого чола. Я не наважувалась сідати, мої ноги розгулювали кругом галявини, а дихання знову почало відновлюватися. Брюнет підійшов до мене з широкою усмішкою  тримаючи в руках дві пляшки холодної води.

-спасибі, - промовила я взявши в руки пляшку. – ти чого так либишся?

-у тебе чудово виходить. Останній удар був хорошим.

-тобі не боляче?, - я зробила голосний ковток води. – може, слід відпочити.

-люба, я так триматися можу до ночі.

Я підійшла до нього та поцілувала у губи. Усе знову, як дикий вулкан, закипіло в мені. Руки обхватили його шию, я відчула, як його пульс почав пришвидшуватись. Його тіло усе горіло від бажання. Я відсторонилася від нього та підморгнула заохотивши його знову тренуватися. Ця година виявилася легшою.

-як справи з магістром?, - моє питання було неочікуваним, адже обличчя Майка змінило свою гримасу.

-залякує. Керівник уже готує армію. Відчуваємо, що буде війна.

-ти також маєш бути там?

-ще не знаю, - руки сильніше стиснули кермо.  -  я маю охороняти тебе.