двадцять шість.

Тіло не розуміє, що робить. Думки справляються з цією місією краще. Тільки серця править усім.

Різке світло осліпило мої зіниці, які тільки розслабились. Мені знадобилась декілька секунд, щоб отямитись від легкого сну. Ми на місці. Це була зовсім інший бік цього світ. Тут кипіла робота на кожному кроці. Місто хаосу в перемішку з справжнюю впевненістю.

Будинки побудовані під одну лінію, кожен автомобіль знає свої місце. Природа ледве торкалися цієї території. Сади містили в собі лиш пару фруктових дерев та квітів, які однозначно давали приємний запах та емоції. Ніжний спів птахів доповнював атмосферу.

Ми йшли по грубій дорозі. Мій погляд гуляв по великим будинкам. Кожен доповнював попереднього. Я не віднайшла нічого зайвого, тут усе ідеально.

-керівник, хотів щоб саме це місто показувало нашу сувору, елітну сторону.

-йому це вдалося. – я, досі, не відірвала свої очі.

-місто – для переговорів та людей, які займають високі посади. – він вітається з кожним, який зустрічається нам по дорозі. Зараз не виняток. Рука потиснула легку жіночу ручку, яка блищала від перстнів, здавалося сонце було сфокусоване тільки на її руці.

-вони не в змозі проживати там де була я?

-вони самі обирають, але майже усі залишаються тут.

-це дивно, хіба ні? – я розвернулася до нього. Він усміхнувся, через це моя усмішка сама проявилася.

-мені здається, ці люди просто хочуть міського життя. З самого дитинству їх виховували тут, вони просто звикли і не думаю, що їм буде солодко в селищі. – Майк, обійняв мене та рушили ми уже під одним диханням.

-я обожнюю природу, - я насолодилася його запахом та продовжила, - в дитинстві мріяла про будиночок в глибині лісу.

-твоя мрія з легкістю може стати реальністю.

-невже?

-ну, якщо буде нагорода взаєм. – після його слів, я щипнула юнака за бік, а його усмішка лиш по яскравішала.

Я стояла навпроти Філи в то й час, як Майк представляв нас одна одній.

-приємно познайомитись, Віано. – рука простягнулась назустріч моїй.

Моя відповідь, була лише легка усмішка. Після якої губи відчули натяжний біль.

-по якій справі ти завітав до мене? – її голос звучав дзвінко, але тихо, лише люди в цій кімнаті могли чути його.

-ти знаєш, що магістр діє, погрожує?

Моє тіло напружилось. Обличчя проявляло спокійну зосередженість на розмові.

-чула, що ви виселили своїх людей з одного містечка, найближчого до кордонів.

-хто? – чітке запитання від Майка, яке жадало відповіді одразу. Та Філа не спішила, вона знає правильні ходи у цій грі.

-Ендрю. Він моя людина. Навіть, не думай його перевіряти, - її рука потягнулася до гарячої кружки з кавою, - ближче до справи.

У моїй голові проявився силует хлопчини. 

-нам потрібен кристал.

-який саме? У мене їх ціла куча. - і навіть не знаю чи це вихвала, чи це велике зітхання, що вона за це відповідальна.

-фенетовий.

Мені потрібно було лише одне речення.

-з фіолетовими вкрапленнями. – ось воно, від Майка.

Права рука відчула його через декілька дотиків до кишені. Я маю його, але зовсім не збираюся віддавати.