двадцять три.

Весь день ми з Майком провели разом під покривом неймовірної природи. Розмови у нас торкалися тільки часу. Я переживала, що його може у любий час визвати керівник. На це він відповідав, що попередив Віуклі. Мої губи відчували на собі не тільки щиру усмішку а й ніжні, теплі дотоки губ Майка. Нарешті, я отримала те на, що так довго чекала.

Коли, дійсно, почало темніти ми вийшли назад до містечка. Моїм зіницям сприймати картинку природи і усього навколо мене було складніше, темнота за мить забрала у свої обійми просторий ліс. Ноги акуратно ступали по землі, а права рука міцно стискала майкову руку, яка була холодною від вечірнього вітра.

-думаєш усе ця краса не перетвориться скоро на пустоту? – говорила я в бік юнака силует якого ледве бачила.

-ти про магістра?

Я відповіла лиш кивком, із за якого моє зібране волосся уже остаточно не трималося разом. Вітер почав підхоплювати легкі в підйомі локони. Я відпустила руку хлопця лише для того, щоб прибрати пасма з мого обличчя. Через хвилину я знову відчувала на своїй руці приємний холод та грубу шкіру.

Він задумався. Мабуть, почав рахувати дні, або ж години.

-три дні. – з спокійним поглядом видав він.

-а він не гає часу, – опустила голову до низу, - мені щось потрібно робити?

-бій буде. Звісно, жінки не будуть брати участь в цьому.

-але я можу. – фактом промовила я.

-хіба, ти до кінця розвинула свої сили?

Моя відповідь була мовчанням. Я йому нічого про це не розповідала.

-так, - я метнула поглядом на свої долоні, - хочеш переконатися?

Лише легкий кивок головою від нього, який давав згоду на мої перевірочні тренування. І перед нами уже стелився килим з маленьких будівель, які явно почали готуватися до оборони. Високі, міцні чоловічі статури стояли біля входу. У них не було нічого чим можна захистися, крім ножика на паху та своїх внутрішніх сил, які так і кипіли при кожному їхньому русі. Люди готувалися до бою, який буде проходити тут. Саме тут, де я вперше відчула свободу та справжні почуття. 

Наступний день розпочався з невдалого ранку. У мою кімнату, яка знаходилася у великій будівля в центрі, глухо постукали у двері. Очі примружилися від світла, яке впевнено лилося з вікна. Одразу я помітила картини, якими була завішана уся ця кімната. Прийшовши сюди вчора ввечері мені знадобилася година, щоб їх усіх розглядіти. І ще більше часу, щоб взяти у свої руки усі книги з полички, яка ледве висіла під важкою вагою романів, фантастики, жахів. Злість з’явилася коли звуки стуку стали гучніші. Ноги ступили на голу підлогу та одразу відчули прохолоду, не зважаючи на те, що назовні неймовірне тепло. Ковдра поміняла свою м’яку поверхню від ліжка на мої плечі. Я відчинила двері і переді мною стояв Майк з двома айс лате в руках.

-надіюсь, ти не завжди така повільна.  – він подарував мені гучний поцілунок в щоку та зайшов в кімнату.

Мій розум мало, що сприймав саме зараз у шостій ранку. А тіло уже встигло скучити за теплим ліжком на якому тепер розлігся юнак.

-збирайся, Віано, ми вирушаємо на пробіжку.

-скажи, що в тебе є справи? – з проханням та одночасно з злістю в погляді відповіла я Майку.

-є, але їх я можу вирішити і з тобою. – усмішка промайнула його, тільки спокійний вираз обличчя.

Кімната повторила ехом мій голосний видих. Я зробили три ковтки напою та рушила в ванну кімнату. Звук від води, яка ринула з душа, ще на декілька відсотків заставив мене прокинутись.